Німіють руки.
Й картата зима
Не вишколеними ступнями
Бореться зі мною.
Ти не сама.
От коли вітер поламає руки
І будуть старіти внуки
Можна сказати: ти – одна.
А тепер – вітер в полі
Бистрі стежки
І ти
Така наївна й проста,
Як та скошена трава
Твоїх ілюзій.
Забудь те все
Що не варте й пасе
На клумбах людських душ
Паморочливі дурні й тупі слова.
Мрії як джем, а тепер –
Тільки твій джемпер
І пара шкарпеток.
І ніяких мрій.
Тільки безликі люди-воркотуни
І як їх не твори –
Не твоїх рук та вся справа.
Я втікаю у вись, де блукаючі
Танцюють стриптиз.
Та оголюють не тіло.
А душу.