Напевно в той вечір нас взагалі нічого не цікавило. Два сміливих гламурних тіла і купа радощів, так могли лише ти і я! На тій вечірці ми добряче нализалися текіли та віскаря, і вже дуже веселими бродили залами тої будівлі. Нас запросили на мистецьку вечірку, і навіть, щось там вручили обом. Ну куди ж без нас, продуктивної творчої молоді? Ти був в шикарному смокінгу, а я в елегантній та дуже звабливій сукні, ми виглядали наче герої з якогось шпигунського фільму, п’яні герої шпигунського фільму. Вже десь на половині того всього дійства, ми втікали з гламурного так званого світського рауту. Ми реготали на всю залу, і нам явно вже було не цікаво там. Вибігали з будівлі ми ну дуже ефектно, букет полетів наліво, а бокал з шампанським, яким ми "доганялисчя", я розбила на стоянці. Далі ти довго шукав ключі від машини. та Валєрка їх в тебе забрав, ще після першої порції алкогольного спасіння від нудьги. Ну ми ж не розгубилися, і сміливо почимчикували до парку.
Це треба було бачити, усі оглядалися нам вслід. Йде галантний чолов’яга в смокінгу, з шикарним капелюхом, ніби щойно зійшов з екрану, під руку тримає таку ж веселу леді як і сам, в вечірній звабливій сукні та з перлинами на шиї. І тож треба бути такими дурними, мало того, що в житті такі, а на під "шафе" то взагалі. Йти в такому вигляді вечері по місту, не боятися, що пограбують, а більше того, тримаючи в руках кожен по диплому за щось надзвичайно важливе. Обожнювала, коли ми були такими ідіотами.
Потім довго сиділи в якомусь генделику, та шліфувалися вином. В той вечір я мало пам’ятаю, як саме ми добрели додому, неадекватний агент 007 і його вірна помічниця, проте я впевнена, що це був шалено веселий шлях. Зранку ми прокинулися вдома, і хоч нам було не так добре як вчора, ми були раді. З головним болем ми сміялися, над знайденими пустими пляшками, ще якогось алкоголю. Не могли не думати не їсти, але ми були щасливі, щасливі, що цей будун переживаємо разом!
