Коли ти була ще в колисці,
Так свідчить сама давнина,
Древлянок* у спів голосистий
Лунали перлинні слова.
Ти йшла на козацьких шаблюках
На турка вертати ясир*.
Ти лиха дала закаблукам –
Тобою гопак прояснив.
Коли потухали Стожари,
Будила ти гамором день:
Скрипіли із Криму мажари
Під співи чумацьких пісень.
Млини українські мололи
Бравурні шляхетські цвеньки*.
Литвин і татарин холонув,
Як чувся їм спів твій дзвінкий.
На призьбі до пізньої ночі
Шевченко наслухавсь хлоп’ям
Про долю нелегку дівочу –
З Катрусею жарт москаля.
Співанок Руданського парость
Буяла над бідним двором:
І з скіпкою чорною зналась,
І з гусячим білим пером.
Взяла від братителів* частку,
Не їм прославлятись одним,
І милість у слові, і ласку,
Щоб корінь слов’янський ріднив.
Нашкрябана цвяхом на тиньку*,
Крізь табори смерті пройшла,
Ти – вища ціни і розцінки –
І в пеклі лишилась жива.
Володарі в безвість зникали,
Никло холопське їх військо…
Ти – вічна! Тебе не здолати,
Мово жива українська!
*Древляни – стародавнє східнослов’янське плем’я, яке жило у прип’ятському Поліссі.
* Ясир – бранці, полонені, яких захоплювали турки й татари під час розбійницьких нападів на слов’янські землі.
* Цвеньки – похідне від – цвенькати – розмовляти чужою мовою.
*Братителі – діал., двоюрідні брати й сестри.
*Тиньк – вапняна штукатурка.
ваш вірш -ще один доказ невмирущості нашої мови :"Якщо в душі іще живе Шевченко і є на тілі совісті ще свита,якщо дитиноньку голубить ненька,Ти будеш Україно жити " .
Слава Українській мові! Слава всім Героям України! Слава УКРАЇНІ !!!
