В твоїх очах я не хотіла
Неприязнь бачити чи сум.
У мріях тільки ввись летіла,
Не зупиняла своїх дум.
Ти вибач, я не помічала,
Що щось не так, що вогник згас.
Коханий, вибач, я не знала,
Що не булó для тебе нас.
Я лиш любила, вірно й ніжно.
Хотіла все тобі віддать.
Та, бачу, все це було грішно.
Я не могла раніше знать.
Пробач за щирість, за кохання,
За все, що бýло й не булó.
Пробач за мрію, за зізнання,
За сльози, ненависть і зло.
В твоїх очах я не хотіла
Неприязнь бачити чи сум.
Пробач, коханий, не зуміла
Тебе я вигнать з своїх дум.
Які ж це все таки сильні почуття, коли кохають та просять вибачення за неприпустимі речі...так прикро, що їх не оцінює друга половинка ... Та я впевнений, що в героїні вірша все буде добре, бо людина, яка може володіти такими почуттями, обов"язково має бути щаслива
Тетяна Мерега відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна за теплі побажання!
Значить, не друга половинка. Це розуміння приходить з часом.
Героїня щаслива. Дякую