Стара церковця в Лемешах ( Про Розумовських) ( вірш Ліни Костенко)
Історія стоїть біля дороги,
Та й дивиться, хто їде по соші.
Йде череда, туман взяла на роги,
А он село, що зветься Лемеші.
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода,
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
Такий він був п’яндига й гуляйда,
Але й козак, просмолений, мов човен,
Жагучо любий до безтями рук.
Як він помер, весь світ сльозами повен
в дощах стояв до самих Базавлук.
Вона ж його ні словом не вкорила,
Ходила до могили припадать,
А двох синів Олексу та Кирила
В капелу царську мусила віддать.
Коли ж сини доскочили пошани,
Вернулася вона у Лемеші.
Мов янголи, співали клиромани
За упокій козацької душі —
В тій церкві, що Наталка спорудила
На тому місці, де Грицьковий гріб.
А двох синів, Олексу та Кирила,
У тій же церкві висповідав піп.
Один був мужем вінчаним цариці,
Сподобивсь другий навіть булави.
Вона молилась: Грицю, чуєш, Грицю!
Хоча б на мить устань та оживи!
Та подивися на свою Наталку,
що за одмолені гріхи,
яку он долю виспівали змалку
підпаски наші, наші пастухи!
Вони ж гусей тут пасли в конюшині,
Вони ж тут руки дряпали в малині,
Вони ж на цьому вигоні росли.
А ті ж то гуси, гусилебедята,
Та й узяли підпасків на крилята,
та й у хороми царські занесли!..
Лампадка тьмяно блимала в кіоті,
Стояла в церкві дивна тишина.
Блищали скрізь оправи щирозлоті,
І озивалась Лотова жона.
Чекали слуги десь аж біля брами.
Наталія молилась гаряче.
А синя стрічка царської статсдами
Текла, як річка їх, через плече.
Вона молилась: — Встань та подивися,
що я вже стала свахою Петра.
Що грошей в нас тепер хоч подавися,
Невістка в мене з царського ребра.
Тепер уже не плачу я ночами.
Невістка гарна, що там говорить.
Вже як вони, хоч тайно, обвінчались,
То це ж таки уже не фаворит.
Буваю на балах і на прийомах,
Бо я графиня, а Олекса граф.
Він при дворі, а я уже при ньому,
Спокійно хай покоїться твій прах!
З колін звелась графиня Розумовська,
Зашарудів широкий кринолін.
Чи то спіткнулась, чи на плитах ковзко,
Чи на дзвіниці хилитнувся дзвін,
І задвигтіла церква — кам’яниця,
І хрест на церкві також хилитавсь,
Мабуть, Грицько в землі перевертавсь.
Такими поетичними рядками розповіла нам Ліна Костенко історію великої родини Розумовських з невеликого села Лемеші, що широкими полями та квітучими садами розкинулося на узбіччі широкого шляху, який проліг між Києвом та Черніговом на півночі України.
Із сайту:
http://rozumi.info/index.php?option=com_content&view=article&id=17:2009-10-07-12-36-10&catid=19:2009-10-07-12-30-24&Itemid=2
Неперевершена Ліна Костенко! Дуже гарна історія! Це ще раз потверджує,що чимало представників російської тогочасної інтелігенції мали українське коріння.
Росія-Московська губернія. Володимир, Ярославль, Новгород,Липецьк, Курськ, Волгоград,Краснодарський край істинно українські землі, а інші фінські та Казанського ханства, що колись завоювали, то і інтелігенція з України
Бережіть історію роду, шануйте все, що пов'язано із родом, що додає в серце радість і честь!!! Забувши і не передавши історії роду, ми втратимо зміст життя!За родину з піднятою головою!!!
Дуже гарна історія! 
Це ще раз потверджує,що чимало представників російської тогочасної інтелігенції мали українське коріння. 
