На вулиці гроза…
А у душі мов буря метушися
І що не вдарить громовиця,
Всередині все завмира
До кінці пальців пробира…
І блискавиці кожен спалах
В душі запалює вогні,
А потім, раптом, все втихає
Залишив тільки холод в глибині
Отої сАмої… блукавшої душі…
А що? то та душа,
Що не знайшла покою
І прихистку в житті?
Е ні! Вона уміла вірить і любить
Допоки її мрії не зламали золоті…
І ось, тепер знедолена вона
Шукає правди в шелестінні трав
Покою в літньої грози
І розуміння
У нічних тенетів темноти.
Бо досі її голос пах трояндами,
А погляд бринькав джерелом.
І все, що було по сей день несказанним
У тиші горло надривало
І дзвінко шепотом ревло.
