Я напишу тобі історію про сон,
Який ніколи більше не насниться,
У ньому вперше втратила любов,
У ньому взяв тебе на крила вітер.
Я напишу тобі історію про сум
І перше лагідне кохання,
І те, навіщо ми ховалися удвох,
Не від дощу, а від нестримного бажання.
Я напишу, чому мовчали ми,
Чому навколо гамірне кричання
Було безсилим і віконне скло
Сховати подих твій
і теплоти руки твоєї на прощання.
Не йди, спинися, це єдина мить,
Нехай без тебе відлітають в вирій,
Ці зовсім неспівучі сріблясті журавлі
Нехай же інших віднесуть в захмарний вимір
Спинися, прошу зачекай,
Поглянь востаннє на високі схили,
Я вітру сльози свої передам
Неначе роси хай постелить на чужині.
Спинися, стій, не йди, не йди…
Остання мить перед холодним ранком
Чому Весною згадую тебе завжди
Чому за межами твій вимір існування.
Спинися мить,- ти прекрасна! Так і хочеться сказати прочитавши Ваш вірш.Прекрасно .злива почуттів .
Слатко Лала відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Неочікувала на такий емоційний, душевний відгук, тому Ваш коментар мені надзвичайно цінний. Дякую за те, що дозволили моєму віршу торкнутися Вашої душі
