Три хвилини і вже на плтформі. День видався важкий, тож потяга я чекав з напівзаплющеними очима, якось навіть без думок, немов медитуючи. За ще чотири хвилини прибув потяг і я вже, прихилившись до стінки вагону, дрімав. Кольорова хвиля сну налетіла надхвидко і понесла мене далеко від брудних тунелів старої підземки.
Йшов по вулиці по тій білій лінії, знаєте, що розділяє два зустрічні потоки автівок. Сонце вже майже сіло, залишалося до офіційного заходу хвилин зо десять.
Підніматися вверх по вулиці в очікуванні невідомого було не те, щоб дивно, але якось важко. Засмічені узбіччя давали усвідомити, що потрапив я не в райський куточок і попереду щось буде.
Зупинився метрів за пятдесят чи шістдесят до перехрестя. Дивно, але в руках мав автомат. Де він взявся...
На перехресті раптом ніс до носу поцілувалися синя лада і червонющий лексус. Сварка почалася передбачувано, але перервалася ще трьома чи чотирма поцілунками. В бійку тепер приєдналося ще додатково кілька осіб, точніше їх крики і нецензурна лексика. Після того, як під визг гальм всі разом оглянулися на перекинуту фуру, трохи вверх по вулиці почувся перший потріл. Скоріш за все це невдоволений водій багатотонної вантажівки висловив свій протест бійки, котра нікому не допомагала вирішувати назрівший конфлікт. Перестрілка... кров...
Мій автомат був розжарений і опікав. Памятаю ще величезного чоловіка,
котрий летів на пене горою... І ще з туману кров... та чомусь два вибиті
зуби... і кров...
Прокинувся так же непомітно для себе як і задрімав. Саме вчасно... моя станція. З дивним відчуттям переслідування я виходив із старої підземки...