Твої думки вже не летіли в вись,
Неначе хтось їх взяв і опустив
"Пробач, може щОсь зміниться колись",--
Вже вкотре фразу цю він говорив.
А ти мовчала, бо не було що сказати,
І слухала своє серцебиття.
Душа твоя так прагнула кричати:
Що він один, що він-- твоє життя!
Ти знала це, ти дуже добре знала,
І вірила що з*єднує щось вас
До втрати пульсу ти його кохала,
А він сказав:"Хай ставить крапку час"
І час летів, він не писа 3 дні,
Хоч всі думки належали йому,
Ти депресивні слухала пісні
Й запитувала лиш одне--"Чому?"
Він вирішив побути трошки сам-на-сам
Але яку це рішення тобі принесло муку,
Бо все ще вірила його словам
І гладила у снах його холодну руку.
Він кучу гадості тобі писав,
А ти з сльозами на очах читала,
Проходив час, він клявся що лише тебе кохав
І ти на радощах усе йому прощала.
Яка ж мораль? Моралі тут нема,
Тому що все повторюється знову.
Сидиш ти у контактах і дарма
Чекаєш на серйозну з ним розмову.
Прекрасний вірш. І дуже сумний...
