Що ж ти душу мою знов вбиваєш?
Вже забуте усе. Та дарма.
То з’являєшся ти, то зникаєш:
І я є, то мене знов нема.
Божеволію тишу ночами,
Сни лякаючи горем своїм.
Ні кохання, ні дружби між нами,
Так іди. Ти ж бо хочеш її.
Вже не в силах чекати хотіти.
І не вистачить навіть життя,
Щоб за щастя секунду сплатити
Своїм грішним, брудним каяттям.
Зачини за собою всі двері.
Ні, не слухай про що говорю.
Серед стін в дорогім інтер’єрі
Зникне слово останнє: "Люблю...."