І проходячи повз, не зламаюсь,
Не погляну в зелені ясні.
Ти чекаєш, а я не вертаюсь,
Бо всю витоптав душу мені.
Не віддам за твій голос всі роки,
Ну і що, що я хвора? Нехай!
Ти ловитимеш знічені кроки,
Коли щезну мов проклятий рай.
Напишу сто листів і сховаю
У коробку з-під нових чобіт.
Зупинився. Ти все пам’ятаєш,
Але більше мене не зігріть.
Де ви, зорі, де сонце, де квіти?
Фарби змиті у болі образ….
У нікуди від себе не дітись,
Не сховати розквітлу відразу.
Дуже гарний вірш
