Сонно муха
Дзикає у вухо.
Звісно, я старанно слуха,
Та нестерпно тихо!
-Мухо, мухо, що говориш?!
Та собі дзичить…
- Що ти коїш, що ти робиш?!-
Спокій мій кричить!
Та дзичить, дзичить так гарно:
- Ти мене послухай,
Бо твоє життя проходить марно,
Спокій свій роздмухай!
Я ж її газетою
(чи своєю впертістю?)
Зупинила монолог
(ти мені не Бог!).
Тепер над мухою стою,
Вражена відвертістю.
Не захотівши чути правди,
Я стала вбивцею –
Розмазала пророче слово
По білій цнотливості стін.
Слова текли живицею,
Надіялись на слово «завжди».
Я не вважала, що це диво,
Бо я не чекала змін.
