Ну де так книга жалько плаче , Деінде так гудуть хрущі ?
А сонце зранку дивиться в віконце , Як в мами варяться борщі ...
- Латаття в коси річка не вплітає , Не чути крику , "відлетіли" журавлі .
Тих , що любили , поруч нас немає ,Пройдешніх років , спогади німі .
Переступлю каміння на дорозі , Щоб знову не спіткнутися ніде .
Впаду лише у мами на порозі , Куди вузенька стежечка веде .
Її старечі руки поцілую , Скажу собі , схились , велю ,
Аби Вона і вся Волинь відчула , як сильно їх обох люблю .
Не буду я ні слова говорити , За мене скаже все Душа .
Так , як говорять Батькові берези і на дорозі Братова одна .
То їх життя живе у яворині , У хмарках , що десь губляться в імлі ,
У тім струмку , що гріється в долині , У сон - траві , що тулиться Землі .