Лиш півсекудни перед дзеркалом стояв,
Та встиг побачити своє лице,
Воно огидне як котячий сплав,
І естетичне немов бичаче яйце.
Потрібні зміни, бо лице то є душа,
Це монітор її, не рідкокристалічний,
І окуляри для 3D це все туфта,
Бо без новітніх технологій бруд помітний.
Якщо я душу у порядок приведу
І прибиратиму її довгі стежини,
То може щастя все таки знайду
І посмакую ягоди калини.
Не доведеться бити морду об граніт,
Рівняти носа, бороду і зуби.
І люди, мов залізо на магніт,
Потягнуться до мене й добрі будуть.
Невже так важко посміхатись для людей?
Вони ж не бачать твого внутрішнього стану.
Так ось що означа "кривить душею"...
Я тут подумав, це не дуже то й погано...