Це моя країна - рідна ненька Україна,
тут я народився, тут я і помру,
Скільки днів бентежних я вже тут живу?
Скільки крові чистой за рідну неньку пролило?
Скільки тих дідів за мене полягло?
Скільки матерів недочекались тих синів?
Лише сунуть цифри й факти,
про яких немаю й гадки!
Залишилась історія лиш та,
яку читає підла школота,
Росте майбутнє покоління,
Яке забуває все повільно,
На мить стає мені чуть дивно,
Чому плюють на рідну землю - Україну?
Яку відбили наші козаки,
За яку лягли наші діди,
Бились й лицарі безстрашно,
А зараз кажуть:"Господи! Как это ужасно!"
Та сука та сидить в теплі,
Набита їжой вся в нутрі,
Нас крадуть, топчуть, брешуть, обзивають,
та всі про все це давно знають,
Та подякую я тим,
що хоч за повітря я валюту не плачу,
Та кожен день для когось гірший,
Кожен ранок комусь ліпший,
Проснувшися від сну, і одразу думка:
"Коли я звідсіля сприсну?"
Та ти тікай, таких як ми з тобой багато,
А пам'ятаєш, як сиділи коло хати,
І думали про те, як стану я багатим!
А далі в кожного своє...
Та думки тоді були досить малими,
А зараз виріс, встав, і батька з матір'ю послав,
а під кінець старими обізвав.
Та там не краще, ти повір,
За кожним деревом сидить підлий звір,
Хоч і гребтимеш ти валюту той лопатой,
І буде в тебе три поверхи і яхта,
Та не забувай, як ми сиділи вдвох,
біля той самой хати,
Якщо будеш пролітати над Батьківщиной,
Махни мені рукой, ми всі єдині,
Можливо буде вільний час, то зупинись,
рідній ненькі уклонись...
Передавай "Привіт" своїм засранцям,
які блукають в модних штанцях,
Ти там живи, бо сраці твоїй тепло,
Пам'ятай. що плаче за тобою дехто...
Та я пробуду тут на рідній Україні,
Буду жить із серцем в Батьківщині!
Та пройде час, не стане краще,
Все так лишиться, як й було,
Все так швидко пролетіло, пропливло...
Сидітиму колись, можливо, біля той самой хати,
Старий такий, забутий часом,
І буду думать я тоді:"Чому не став багатим?
Чому життя цього не варте?"
Бо я тоді помер із серцем в Батьківщині,
Ми там єдині, всі гнилі і неповторимі,
Та я за тебе чесно радий!
Хоч ти й прожив життя із зрадой...
Помер я сам, а друг "доля" поховав,
І лише тоді я зрозумів,
Що не потрібно було лишніх слів.
Та було пізно...
Закидали життя моє лопатой,
Знесли стару ту мою хату,
Тепер живе там той,
хто називається "багатим".
ID:
317180
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 26.02.2012 23:28:23
© дата внесення змiн: 26.02.2012 23:28:23
автор: from
Вкажіть причину вашої скарги
|