Це непотрібно вже нікому.
Ніщо-тепер мій новий стиль.
Я не зрадію вже нічому.
Твій погляд- проданий текстиль.
Щоб не забути цю усмішку,
щоб не забути ці вуста,
я викарбовую насмішку:
"привіт,як справи"-пів листа.
Хай не звучить це як кохання,
не хочу цих невірних слів,
моє натомлене бажання -
казати кілька тисяч днів.
Мені не треба розуміння,
це будуть знову лиш слова,
нехай прокинеться сумління,
якщо не чує голова.
Все йде по колу - проходить.
Все вимагає моїх змін,
а час проходить і проходить,
а ми живем без перемін,
дзеркальний відблиск нас лякає,
немає усмішки в устах,
і день у день отак минає.
Ти ж не міняється. О страх!
Потрібно лінію ламати,
потрібно "йти нам до мети",
або мету саму міняти
або мету цю перейти...́