В твоїх вустах – іронія і біль.
В твоїх очах – крижини скам’янілі.
Холодні краплі линуть звідусіль,
Вкривають руки ніжні снігом білим.
Чи б’ється серце, чи горить сльоза,
Чи топить лід твоїх очей без болю...
У небі над буденністю – краса
Уперше підійняла крила волі.
Метелиця скрутила білий вир,
Душа об клітку билася гарячу, -
Чи друзки серця, чи уламки зір,
Чи це я знову від безсоння плачу.
Закрию покривалом снів лице,
Вустами до віконця притулюся.
В ріці життя, що почуття несе,
Хоча б на мить у болі утоплюся.
Купалкою піднімусь в небуття,
Холодними руками візьму зірку.
Були ж такі чарівні почуття,
Допоки мед кохання стиснувсь гірко...
Я притулюсь вустами, наче лід,
Вві сні до вуст, завжди таких жаданих.
Ти не відчуєш в сні прощання слід
В очах гарячих, зоряних, коханих.
Торкнулись губи... Очі молоді....
Холодні руки плечі обхопили.....
Лиш кола залишились на воді,
Все затягнуло темним, синім виром...
