І підніму я голову у гору,
і побачу я небо синє, ясне,
без хмаринок - таке прекрасне,
аж серце - стукає повільно.
Опущу я очі трішечки вниз.
І засліпить мене яскраве золото-
наших предків, пшениця ця прекрасна!
Яка краса, яка природа, яке повітря,
і на цій землі хіба я народився?
Хіба мої легені вдихнули це повітря?
Хіба мої ноги зробили перший крок по цій землі?
Хіба мене навчили мати з батьком -
розмовляти цією прекрасною мовою?
Так! Вдихнув.Ступив.Навчився.
Також навчила мене мати -
книжку правильно в руках тримати та гарно,
як соловей читати.
Навчив мене батько по совісті жити,
дід учив- старших поважати,
а бабуся мене вчила правду в очі людям всім казати,
а не за спинами щось шептати.
І всі ці знання , які мені дали,
навік зостануться зі мною!
А тепер вдумайся будь ласка,
яка прекрасна -наша мова, який прекрасний- край наш,
які прекрасні- історії наші,
яка прекрасна - наша Батьківщина!
Так чому ж ти бидло все це забуваєш?
Так чому ж ти бидло все це забуваєш?,
та ще й на чужій огидній мові,
багном свої рідних поливаєш?
Не знаєш, що сказати?
не знаєш, що збрехати?
Зажди хвилинку- батьків своїх згадай,
згадай про дідів та бабусь своїх,
згадай історії про предків,
згадай всю свою рідню,
адже скупаєш всіх їх в багні цім!
