Роса вечірня впала у траву
І горизонт осяяв захід чистий
В ріллі змокрілій я тебе знайду
Мов осінь заквітчану падолистом
Щасливі очі і усміхнене лице
І враз забулись чвари та незгоди
Ти в темну ніч сійнула промінцем
Своєї ніжно-радісної вроди
І все навколо наче ожило
Загомоніли верби над водою
І чи я жив Мене мов не було
Коли ти розчинилася сльозою
І враз прокинувся і на яву
Тебе побачив й твою ніжну вроду
Таких як ти я більше не знайду
А ти пішла ти знов пішла по воду
Я милувавсь тобою день за днем
А ти цвіла і все красу плекала
У серці моїм ніжний тихий щем
Його мені мов нагороду ти віддала…
Бо ти приходиш тільки в моїх снах
І на яву моєю ти не будеш
Я бачу вірність у твоїх очах
Та не мене на жаль ти ніжно любиш
Та все ж надія в серці не згаса
І дума та серця наші хвилює
Що знов впаде вечірняя роса
І погляд твій знов на собі відчую.
