Я сподівався,що вона подзвонить,
Та все ж мовчав мій телефон.
Й до мене слова тут ніхто не зронить,
Адже порожній ,мій життя вагон.
Минають станції у часі,
Це мною прожиті роки.
І той білет,що я придбав у касі
Наштовхує мене знов на думки.
Чому один в СВ я їду,
Воно ж здається розраховане на двох ?
Й куди подінусь і куди я піду,
Це знає тільки один Бог.
І знову потяг мій прямує,
У далечінь,вперед рокам.
Мене на жаль ніхто не чує
І у вагоні знов я сам.
