Останні дні як різності в єднанні.
Єднанні алкоголю, снігу й слів,
коли машини злі, дерева - п"яні
і все волає розкошами снів.
Читаю все, вичитую на ризик,
п"янію вщент у цегляних лісах,
де запити моїх характеристик
блукають по цілованих вустах.
Це жовтий світ: ліхтарно-чайноокий,
це темні закутки, римовані з вином.
В кишені штопор, жодної мороки
із совістю та краденим майном.
Це купи слів, позбавлені сюжетів,
сто клаптиків у замкнених столах
неголених і жадібних поетів
зі шрамами на витертих стопах.
Останні дні зимово-хуртовинні.
Немає грошей, п"янки одностайні.
Невинні ми, і коні теж невинні.
Та ці дні точно, люба, не останні!
