Я завжди думала,
що ти - це майже я.
Таких як ми - не мало,
й не багато.
Але не можу вже
спокійно спати,
бо в голові:
"Чи доля ти моя?"
Такі як ми - то є,
а то - нема.
В твоїх очах -то сміх,
а то зітхання.
Я полювала
за твоїм коханням,
але дарма.
Бо ти і сам
так легко вполював
мою тендітну
і наївну душу.
І я тобі
зізнатись мушу,
що ти її
змінив і зіпсував.
І не помітив,
як зоставив
зотліле серце
у пітьмі.
Ти так потрібен
був мені!
Більш ніж усі
багатства й слави.
Тепер не знаю
з чим чекати
всіх слів твоїх,
нанизаних на дріт,
якими легко
протикати,
ту саму,
для якої ти -
весь світ.
