Коли сниться мені, що ти любиш мене,
Ти на сон мій не гнівайся ,любий,
Лиш у снах має те щастя ясне.
Кожен ранок оплакана згуба…
Смерті і сон – кажуть люди,
То рідні брати!
Сон є образ мовчазної смерті,
Коли смерті може дать кращий рай,ніж у сні,
То я прагну скоріше померти…
Хоч я бачила ,любий, твій усміх у сні,
Не лякай ти мене за примари…
Після мрій чарівних прокидатись мені –
Це страшніше від всякої кари!!!
Ти мій сон – забери собі силу мою,
А мені дай безсилля розкішне,
Щоби знов, як в ту ніч, ч булла в раю!
Ах яке ж то життя буде вічне…
Та світанок прийшов, тирозтанув вже знову
А хотілось лиш крикнуть”Зажди”
Я з тобою піду, заживем по – новому
І такими щасливими будем завжди.
Ти пішов, залишив саму,
Сльози болю ранили серце.
В собі сили забути тебе вже знайду,
А здавалось тоді, що краще померти…
Нневже прокидатися час вже мені,
О ні, я хоч лиш бути з тобою ввісні.
Ти мрія моя нереальна, далека…
Без тебе я – безкрила лелека!
Лиш хочу сказати, як важко кохати…
Вже не приречена на співчуття,
Свій крик в душі здержать не можу.
В твоєму серці не відчла каяття,
Тож битися йому не допоможу…
В іншому просторі, інша людина
Мене не лякає це, власне
Я буду чекати – ти моя перлина,
Надія вмирає, а я не погасну!!!