Забери мене звідси,
щоб не чути стомлених кроків,
щоб не бачити сліз,
що потоком стікають щоками.
Забери мене звідси.
Мені досить прожитих уроків,
що від них серце стогне
і днями, й ночами.
Забери мене звідси.
Я не хочу вже слухати голос,
голос смутку мого,
голос щастя мого навіжений!
І картати себе,
і губити життя, ніби колос,
що спадає на землю самотньо
й даремно...
Забери мене звідси.
Я не можу крізь хвилі буремні
навіть подих зробити,
ковтнути хоч трохи повітря!
Я не бачу себе,
бо навколо все сіре і темне,
я не можу сховатись,
навколо наточені вістря.
Забери мене звідси!
Благаю, благаю...
бо у світі усе не таке,
як здавалось раніше.
Обійми і притисни до себе сильніше...
Забери мене звідси,
бо себе я поволі втрачаю...
