Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: alla.megel: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ. ІСТОРІЯ П'ЯТА. РОБІНГУДИ - ВІРШ
logo
alla.megel: МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ. ІСТОРІЯ П
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії
Бібліотека
України| Поети
Кл. Поезії| Інші поет.
сайти, канали| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

МІФИ І РЕАЛЬНІСТЬ. ІСТОРІЯ П'ЯТА. РОБІНГУДИ

(Оповідачка цієї історії із зрозумілих причин побажала залишитись неназваною).
У великій родині я довго була білою вороною. Селяни з дідів-прадідів, родичі завше чудувались і потягу до книжок, і відмінному навчанню в школі, що увінчалось золотою медаллю, і вищій освіті – єдиній у сім»ї, здобутій без особливих труднощів. Здобутками, медаллю, віршами у різних газетах трохи пишались, але до мене при цьому ставились дещо зверхньо, наче до трохи блаженненької, не від миру сього.  Тільки вже у зрілому віці, відкривши засекречену у радянські часи гілку моєї дивовижної родини, я трохи віднайшла твердий грунт під ногами. Стало зрозуміло, звідки, від кого все, що родило ту несхожість із численими живими родичами. Хоча, лукавила родина, ми всі схожі дужче, ніж хотілось би. Рідний брат мого прадіда складав пісні  й ніколи їх не запам»ятовував. А як люди, - дівчата здебільшого – просили заспівати «ну, оту, що у сусідів на весіллі співав», викручувався тим, що починав співати нову, або розповідав новини сільські віршами. Мама каже, що казки у дитинстві дядьо теж віршами розповідав. Моя бабця (мамина мама) – племінничка сільського поета – теж усе життя говорила як не віршами, то такими афоризмами, що вже двадцять років по її смерті я цитую ті перли, як відданий китаєць улюбленого вождя. А таких оповідачів і гумористів, як у родині тата, ще пошукати треба! Коли гостюю у татової рідні, то страшенно люблю слухати застільні бесіди. Жоден «Золотий гусак» так не потішить і не насмішить, як життєві історії родичів, приправлені фірмовим родинним гумором. 
	Цього разу за столом бенефіс моїх дядьків – Василя і Петра. Вони розповідають про те, як на роботі за совєтів спритно дурили своє начальство та цупили те, що потрібно було у господарстві, а купити було неможливо.
	- Колись – я тоді слюсарем у сільгосптехніці робив – розповідає дядько старіший, - то часто, як хто попросить з шоферів чи трактористів, то робив їм деталі натіхаря. А то колись посеред робочого дня підходить до мене мужик. З виду – великий начальник – у пальті чорному, костюм, при галсуку. І каже:
	- Мені до Вас треба. Зробіть до МТЗ-50 вала і діска.                                        
	- Нема, - кажу, а сам думаю: «Звідки я знаю, що ти за один, може з міліції». Він зрозумів, каже: 
- Ти не дивись, що я так вдітий. Мені хлопці сказали, що ти можеш зробити.   – І так причепився, як слота до плота, - зроби й зроби, дуже, мовить, треба.                                  .
«А! - Я собі думаю, - де наша не пропадала».
	- О першій годині чекай мене за церквою, - там колись базар був по неділях, а у будень – пустир. Ото там я тому мужику побачення призначив. У самого душа трохи не на місті, бо хто його знає, що він таке. Але – будь шо буде: у обід я за того вала, та за діска (були ж у мене, звичайно, в майстерні), загорнув у спецівку та у дірку в паркані виліз. Несу. Дивлюсь, стоїть грузова машина, і він у машині сидить. Залажу в кабіну, дістаю деталі. Він виймає сорок п»ять рублів, дає. Я кажу:
	- То багато! – вал тоді стоїв щось із вісімнадцять рублів, а діск – п»ятнадцять, але ж я їх не купував, а вкрав.
	- Бери, - каже, - не багато! Ти куди зараз?
	- На обід, - кажу, - ось зайду у магазин щось куплю.
	- Сідай, ми тебе підвеземо.
Я сідаю, ніяково якось відмовитись. Він щось шоферу шепнув, той – по газах, минає магазин і жме в центр. «Ну, гов! – думаю, - до Дука везе». Дук тоді був управляючим сільгосптехніки (це – до мене, я одна не в курсі тодішньої місцевої ієрархії). «Але, - метикую собі, - поки він там у контору зайде, то я ж вилізу!». Минаємо перекрьосток. (Хто був у нашому містечку, той знає, що географічним, і всіляким іншим центром його є перехрестя двох асфальтованих вулиць, яке всі чомусь на російський лад називають «перекрьосток». Перекрьосток – місце скупчення магазинів, забігайлівок – «Черемшин», і місцевих алкоголіків і ледарів, що мають звичку сидіти, наче кури на сідалі, на невисокій металевій огорожі  вздовж тротуару. І це називається «висіти на паренджах»: «А де твій?» - «Де-де! Не знаєш де? На паренджах висить!») Каже він шоферу, щоб став коло ресторану. Запрошує. Бере пляшку, закуску, нам із шофером по обіду – перше, вторе, - все, як годиться. Випили, і він розказує:
	- Ти знаєш, - каже, три місяці я шукав ці кляті деталі. У головного управляючого вашого був, у головного інженера. У Білорусію навіть їздив. Нема – й хоч ти бери плач! А в тебе є. А тоті гроші – то не важливо, зароблю. 
	Випили ми по порції (чарка у нас так називається), а потім він і каже:
	- Слухай, а як я тобі зараз скажу, що ще треба, зможеш дістати?
	- Кажи, - я йому, - спробую. Тільки так, до мене у майстерні не підходити. Просто приїдеш і роби так, щоб я тебе побачив. 
Так у нас з ним і повелось: він у п»ятницю приїздить, зайде до майстерні, гляне – і на пустир. Деталі свої забирає, а мені нове замовлення на наступний тиждень дає. Ну, і гроші, звісно. Багато я йому залізяччя подоставав. Не скажу, що не боявся – боявся, але відчуття таке було, наче в того Штірліца. Дехто на роботі потроху доп"яв, що відбувається, бо я то того, то іншого попрошу. А їм за те - випити, закусити. Хлопці в майстерні вже й позвикали: є п»ятниця, значить буде що випити. Дійшло до  того, що у нас у підсобці бутлик із самогонкою стояв. Зайшов – випив, закусив -і знову до станка.
-	І чим усе скінчилось, - питаю.
-	Нічим, - каже дядько, - я з майстерні звільнився, й усе.
-	А хто ж був той чоловік? Нащо йому у господарстві стільки заліза,
фермерів же не було тоді?
	За столом розлягається гучний регіт. Не сміюсь тільки я. Більше того, я геть не розумію, чим їх всіх так насмішило моє цілком логічне питання.
	- Ти що, подумала, що він для себе ті деталі діставав? – насміявшись уточнює дядько, - ні! Він агрономом був у колгоспі десь аж на Донеччині. Для колгоспних тракторів і комбайнів комплектуючі по всій країні шукав. І знайти не міг, доки не натрапив на такого крадія, як я.
	Мій добродушний дядько, якось аж пишаючись говорить про свій хист крадія. Так само, як він, цим похваляються і інші мої дядьки, і тато. З дитинства я реготіла з історій про наших місцевих робінгудів. То винахідливий злодій бере відро фарби й пензля і, відмірюючи по десять кроків, ставить відмітки на огорожі промкомбінату. Так і виходить за прохідну під поглядом пильного вахтера. А за рогом просто жбурляє пензля у кущі й несе додому відро дефіцитної фарби.  То на санчата, що їх виготовляли на тому ж таки комбінаті, кладеться ящик із битою цеглою. А коли на прохідній вахтер забороняє вивезти цеглу з території, вона просто викидається і крадій із санчатами проходить повз варту, - діти мають нові санчата, яких у магазині не купити. А якщо би вийняти у наших містечкових хатах, збудованих за союзу, все крадене, на обійстях залишились би тільки купки піску, - єдине, що не потребувало подвигів робінгудів. 
	Сміюсь з усіма, а самій сумно. Дружина дядька-спритника – тітка Марія – розповіла мені про його дитинство. Василь був найстаршим у сім»ї, де було п»ятеро дітей. Мама його перед війною померла під час останніх пологів, і батько залишився з п»ятьма малими дітками сам. У війну голодували й  бідували так, що їх шкодували навіть німці. А по війні до них прийшла мачуха – молода дівчина, не вдова. Не побоялась прийти на малі діти. Дядьо, як найстарший, у голод повоєнний почав красти, щоб брати й сестри вижили. Крав картоплю з комори новоутвореного колгоспу, зерно з току, буряки й колоски з поля. Батько, що працював у тому ж таки колгоспі за трудодні (рахуй, бесплатно), сварився, коли бачив ту їжу, й примовляв: «Ох, Василю-Василю, доведеш ти мене до тюрми!» А мачуха наче й обурювалась, наче й сварила, та якось так, що ніби й хвалила. Й любила старшого пасинка найбільш з усіх п»ятьох. А потім, допоки й жива була, казала меншим: «Не вижили би у голодовку, якби не Василь».  Так і залишився на все життя мій дядько ворогом державі, що морила його голодом із самого дитинства, - весь час намагався цю державу якось спритніше обдурити. І, як справжнісінький робінгуд, нічого не крав у людей. «Та хай би мені руки всохли – людського брати» - казав. І на моє питання, чи краде зараз, сказав: «Та де? Державного нема нічо. А у копиталістів (так дражняться у нас у містечку) й можна було би вкрасти, та люди ж все-таки. А я людського не краду. Та й купити можна все, не те що тоді».
Я не сужу  дядьків. Хто я така, щоб їх судити?! Але я сужу державу, що поробила людей злодіями, що і досі, замість каятись, бо то таки гріх – красти, розповідають про злодійство, як про подвиги. Ось він – моральний кодекс будівника комунізму! 
Молоді зараз – то вже інша справа, ті крадіїв на роботі «крисами» обзивають. Але от яка біда: мучить мене одне питання й з голови не йде. Якби я наймала управителя маєтку, перше, що дізнавалась би, – чи не злодій. Усі, мабуть, так би зробили, вірно? То що ж керувало нами, коли ми обирали Головного управителя наших Державних Маєтків? Чи не злодійські гени наших зовсім недалеких предків? Чи не їх нерозкаяний гріх?

ID:  287982
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.10.2011 11:03:42
© дата внесення змiн: 26.05.2013 09:38:36
автор: alla.megel

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги


back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (1262)
В тому числі авторами сайту (24) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..



КОМЕНТАРІ

Ольга Медуниця, 28.10.2011 - 22:27
Алочко! Дорогенька!
give_rose give_rose give_rose
Поставлені Вами запитання - це питання індивідульного сумління.
Чи розуміє людина зло (в даному випадку -крадіжку), яке вона творить чи ні.
Вкрасти - гріх: людське, державне,- гріх.
Як пише Мазур Наталя:"знаю тих християн з діда-прадіда, які ніколи не крали ні у людей, ні у колгоспі. І жили, і вижили"
І ЖИЛИ, І ВИЖИЛИ.
Питання індивідуального сумління - проїхати не сплативши проїзд о шостій ранку в тролейбусі (ще немає ні контролерів, ні кондукторів, вони ще не приступили, а ми - ми ж нічого не беремо, не крадемо, держава нам більше недодала, чим цей проїзд "зайцем"...
Це гріх?
(Пробачте мені цей примітивний приклад, але з таких "дрібниць" і "ростуть" гени...)
16 17 16 17
Колись зайшла в колективі мова про будівництво церков.
Хтось виказав відому думку, що людині, яка побудує церкву прощається багато гріхів.
На що одна моя колега резонно зауважила:
(російською)
ЭТО Ж КАК НУЖНО ГРЕШИТЬ!
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаєте, Олю, я от читала і думала, що у книзі теж мусять бути Ваші коментарі, без них текст уже не такий wink
Я теж зустрічаю людей, що вважають себе, якщо не святими, то безгрішними точно:"Я нікого не вбила, не крала"... А правду говорити весь час - просто неможливо, нереально. Так і живуть. Дехто навіть дуже заможно. Визнати гріх - треба мати сміливість не порівнювати себе з іншими (гіршими, як правило), а подивитись в очі Христу на хресті. Важко наважитись і дуже-дуже соромно. Зате потім так легко! І вже не страшно казати правду. 16
 
Мазур Наталя, 24.10.2011 - 22:51
Прочитала з задоволенням. Сподобався і суржик, на якому ми з вами розмовляємо. Він додав твору яскравості, емоційності, самобутності, колориту. Почала впізнавати АллаМегелівський почерк. 12 Трішки іронії, трішки гумору, і це все на фоні болючих проблем. Закінчення взагалі вразило! Бомба!
Читаючи, пригадала, як на фабриці, на якій я працювала, працівники складу виносили куфайки. Одягались і йшли через прохідну на обід. А поверталися уже в своїй одежі.
Не можу сказати, що то добре - крадіжка. Бо зараз знаю тих християн з діда-прадіда, які ніколи не крали ні у людей, ні у колгоспі. І жили, і вижили. Навіть при тому, що декого з них штрафували зняттям місячної зарплатні, якщо вони відмовлялися виходити в суботу на роботу.(через віросповідання)
Але описане вище - то наша з вами історія. І її слід пам"ятати.
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дяку, Наталочко, за визначення почерку give_rose Мені дуже-дуже приємно. Я так мало ще написала, з огляду на свій вік, що навіть не думала, що маю почерк. Радію!
Якось так вийшло, що інші матеріали не викликали супечок - там суцільний біль, а цей викликав. Люди вважають, що їм ні в чому каятись. А я чекала, хто ж розділить мою точку зору? Звісно, ж це - ти, віруюча. Нам усім Христовим у цій державі требя якось об"єднуватись, бо діла не буде. Боюся кривавих подій страшенно, тут два дорослих сини. Навіть думала десь їх, може, за кордон відправити. Я - то вже хай, а діток шкода, що й вони не поживуть у вільній державі.
Прочитала нову книгу Марії Матіос "Армагедон уже відбувся", трохи програє "Нації" і "Солодкій Дарусі" Однак, дуже сильна.
 
LaurA, 24.10.2011 - 15:47
... Спасибо за прозу.. 16
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо за читательскую верность! 16
 
Валя Савелюк, 24.10.2011 - 10:46
пані Алло, міфи ваші цікаві, читатиму з інтересом... а щодо повідомлення, що Ви маєте намір роздрукувати мою "Кочубеївну" і подарувати рідним і знайомим -- це велика мить! знати, що поема (майже роман) почнуть свій путь до людей "у списках" -- за честь маю... 23
єдино, що остаточний варіант тексту буде найточнішим, бо я його (текст) постійно перечитую, ну, і якісь дрібниці підправляю... 1994 року ця річ мала вийти друком у видавництві "Радянський письменник", але до призначеного року видавництво збанкрутувало і я пішла й забрала рукопис... я до того, що "Кочубеївна, ніби й вичитала професійними редакторами (Володимир Міщенко був моїм редактором), але ж якісь "блохи" все іще трапляються... хоча, краще -- ворог хорошого...
Дякую Вам іще раз -- і Мотря з Іваном згодні зі мною... give_rose
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
16 16 16 Бажаю Вам натхнення ще не на одну поему, а Мотрі з Іваном - літературного безсмертя, вони того варті.
 
Валя Савелюк, 24.10.2011 - 07:06
За часів союзу питання крадіжок досліджувалося спеціалістами і висновки (не публікувалися) були такими, що народне добро розтягається: селянами і робітниками -- кілька відсотків -- 3 чи 5... і відсотків за 70 прикарманювалося вищими ешелонами влади -- партійним і державним керівництвом... решта -- чиновництво... то крали не наші родичі, вони -- брали... я не могла зрозуміти, чого це моя мама "краде" у колгоспу віхоть зеленої трави для нашої корови, якщо "все вокруг колхозное -- все вокруг мое..."!якщо "мое", то вона бере, а якщо краде -- отже, брехня, "не мое"... колись її зупинили з тою жменею мішанки, яку вона несла під пахвою, повертаючись близько опівночі з колгоспної роботи до дому, де сім"я вже спала, а завтра на 4 ранку їй знов на роботу -- судили в районному суді і оштрафували на 40 карбованців -- чи не половина її зарплати -- нам і на хліб грошей не залишилося... каятися мусять не наші і не ми... зараз усі 100 відсотків розкрадання припадають на так звану владу... от і гризуться між собою за право красти...
а поетична творчість -- тато мій у віршованій формі, повернувшись додому "під мухою" розповідав про всі свої враження за день і події... мені призначалася роль Нестора-літописця -- записувати його "вірші" ... інколи доводилося списувати цілого зошита... вранці мама йому ту творчість пнула до очей і дорікала, що знов дитині спати не давав... він страшенно соромився і кидав того зошита в плиту... зараз таких поетів називають реперами...
міфи Ваші не залишають байдужими читачів ваших, і... хай будуть МІФИ!
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро рада бачити Вас у себе, пані Валю. Тягну в обране Вашу "Кочубіївну" та буду роздруковувати, хочу подарувати друзям і дітям.
Я поставила собі за мету (може, при цьому житті й недосяжну) дослідити механізми формування і зміни ментальності.
І, Ви знаєте, про Голодомор і репресії, виявляється, легше розповідати, ніж про крадіжки й плітки. Мороз по шкірі від того, як ця страшна потвора під абревіатурою СРСР спотворила нашу ментальність! 70 літ без Бога - і такі наслідки... Каятись треба всім. Убивали, крали, брехали й лицемірили (від того ми з Вами не менше їх любимо, а може й більше, знаючи, як непереливки їм жилось). А про владних. У каламутній воді мусить щось спливати, у нас спливло таке... Жіночка на Донеччині перед смертю викликала знімальну групу з місцевого телеканалу і каялась і просила в людей прощення, за те що саме так голосувала. Це - громадянська мужність. Я вірю, що у нас її стане.
 
*SELENA*, 23.10.2011 - 12:24
Ви знаєте не можу з Вами погодитися, що покаяння спасає вродженого грішника, в любих його проявах. Я особисто знаю декількох дуже віруючих людей, які ходять в церкву, сповідуються, причащаються, вважають себе дуже набожними, потім знов грішать тими ж слизькими руками, пристрастю, злом у душі і знову в церкву і це коло з покаянням ніколи не зімкнеться, тому що гени сильніші свідомості – на жаль. Ну можливо одиниці можуть повернути на праведну дорогу.
Ви підняли актуальну і вічну тему, але байдужих, на жаль, багато до неї.
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Абсолютно згодна з Вами, покаяння аж ніяк не спасає грішника від гріха, й людина, що покаялась, грішитиме й грішитиме знову. Знаєте, що я зробила на другий день після покаяння у церкві? Вкрила матом свою тітку (повірте, було за що)! Ті, хто знає мене зараз, нізащо не повірили би, що я навіть знаю такі слова, не те що їх могла казати. Але дев"ять років я живу у вірі, що Христос висів на хресті й за мої гріхи, і люди кажуть, що я невпізнано змінилась. І бачу, як змінюються мої близькі й рідні. Покаяння необхідне для нашої духовної сутності так, як баня чи душ для фізичної. А стати праведником, чи народитись їм - стовідсотково неможливо. Інакше, навіщо була би жертва Христа?
А за байдужих до моєї роботи... Що Вам, Сонечко, сказати? Хто має вуха - чує, хто очі - бачить. Я не можу влаштовувати майдани, не можу бути політиком, священником, я можу писати. І намагаюсь робити це так, якби Бог оце зараз мою писанину читав. Я вірю, що Він спитає, на що я витратила дані Ним здібності.
 
Юхниця Євген, 23.10.2011 - 12:13
Дуже сподобалась укр. мова. Є прохання професійне - спробуйте зменшити у тексті кількість - "я", "мене", "моє" і т.і. - бо через перенасиченність - трошки губиться річка сюжетності(як захочете, звийчайно) 39 Є жанри, звичайно, хронолощічної, щаденникової літератури, та у Вас твір - більш творчим виглядає! 39
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, пане Євгене, і за увагу, і за пораду. Ця глава - ще гаряченький пиріжок, я обов"язково ще правитиму її. Я навіть сумнівалась, чи стане вона в загальний контекст "Міфів...". Але тепер не сумніваюсь: такі сімейні міфи є у кожній родині "будівників комунізму" і це - реальність тодішнього життя.
П.С. Рада щиро, що Ви завітали!
А таки й справді, Ви праві, перенасичено займенниками. Повиправляла. Ще раз дякую!
 
*SELENA*, 23.10.2011 - 11:48
Дійсно все передається по спадковості — наші гени симбіоз душ багатьох родів, який ми представляємо.
19 give_rose
 
alla.megel відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за оцінку! Ви, здається, у мене вперше? Бачите, ланцюжок духовних проблем, що передаються із покоління у покоління (а злодійство - духовна проблема) перервати можна тільки покаянням. Про це, власне, й книга "Міфи і реальність"
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  Новий
Маргіз: - Неприйнятий, ніким не зрозумілий, підозрілий, ше ніким не бачений, непрочитаний, невідкритий, незаюджений, незасмальцований, незатертий
Синонім до слова:  Бутылка
Маргіз: - Склодувна зеленька, бурштинове скельце, сосуд
Синонім до слова:  Вічність
Маргіз: - Безсмертя; те, що не можна пізнати; недосяжність́
Синонім до слова:  збагнути
Маргіз: - Схопити комету за хвоста, упіймати зірку, пізнати всі гештальти, побороти свою недолугість
Синонім до слова:  Будинок
Маргіз: - Мій сховок від людей, місце затишку, спокою, добра й любові
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - Пишна, любка, розкішна, ладне́нька
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  метал
Олекса Удайко: - ЗСУ, азовці, українська нація, нащадки когаків, діти оріїв
Синонім до слова:  збагнути
ixeldino: - Доперти, Дотунькати, Отримати осяяння/осяяло (від слова сяйво)
Синонім до слова:  Вічність
ixeldino: - Без ліку-часу, До поки сонце згасне, зпоконвіку/зпоконвіків, "жіночі 5 хвилин"
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  Будинок
ixeldino: - Ночліжка, Садиба, Господа, Доміна (Суржик, від рос. Дом)
Синонім до слова:  Новий
ixeldino: - Нульцевий, В целофані, запечатаний, з вітрини/з магазину, ще з китайським повітрям/смердить китаєм, ще розетки не бачив.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Передзарплатний ПМС
ixeldino: - Говоримо так про кначальство та колег, які перед зарплатою зриваються з котушок і намагаються зробити хоч щось щоб зарплатні не було нівкого.
Синонім до слова:  говорити
ixeldino: - З місцевого наріччя: Баяти, Теревенити, Гелькотати, Кумкати
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Синонім до слова:  візаві
Маргіз: - Зустріч або перше побачення в ZOOMі))), без зайвих очей, лиш ти і я
Синонім до слова:  говорити
Маргіз: - Одягати думки в слова, воркотати, жебоніти, мурчати, молоти язиком, верзти, підпадьомкати.
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Синонім до слова:  візаві
Master-capt: - Тет-а-тет. Очі в очі. Лице в лице. Навпроти. Один против одного. Друг против друга. Двобій. Суперечка. Супротивник. Співбесідник. Опонент.
Синонім до слова:  візаві
Enol: - зрозумів, що етимологію слова 'залицяння' ми просрали
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
Svetoviya: - Ляскотіти,точити ляси, лопотіти,ґелґотіти,сокотати,трендіти, гутарити, белбоніти, мимрити,мичати, мугикати.
Синонім до слова:  аврора
dashavsky: - у нас Авророю називали гулячу жінку.
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  говорити
домінік де україна: - спікати - від англ спік - мілякати - якщо запозичити з грецької
Синонім до слова:  аврора
Родвін: - Треба ж таке придумать ! Смішно :D :D :D :D :D :16: :16: :16: :12: :23: :23: :23: :23: :23:   :icon_flower:   
Синонім до слова:  Навіть
Наумова: - Іноді можна почути такий вислів "ба навіть" Хоча тільки одним "ба" - справді можна замінити "навіть"
Синонім до слова:  Навіть
Городнянський: - [i]«навіть з гумором»[/i] Коли почув я слово [i]«навіть»[/i], То вся моя нехитра пам’ять Думки сплела в косматий пелех! Слів – океан, не видко берег … В думках про [i]«навіть»[/i] - плетениця, Надворі - плю́та, миговиця … А я човном пливу,
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Небесна лава, виверження небесного вулкану
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Аврора - небесна веселка, небесне сяйво, дискотека на небі (жартівливо), зоряне весілля (жартівливо), дві зорі посварилися (жартівливо)
Синонім до слова:  аврора
Master-capt: - Досвітниця. Світаниця. Світанка. Зораниця. Зоранка. Доранниця. Доранка. Боговісниця. Богопромінець.
Синонім до слова:  Навіть
Enol: - люб, аж, аже - це зі забутих слів
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  Навіть
Master-capt: - Слово сполучник "навіть" підсилює відтінок речення, і синонімів немає. Та в нашій мові є схожі відтінки... Хоч би що. Хоть би. Принаймі. Усякому разі. Все-таки. Зокрема. Та ще й. Особливо. Неначе. Проте. Однако.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Навіть
О. Хвечір.: - Чим можна замінити слово "навіть"? У словниках синонімів до цього слова я не знайшов...
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Маргіз: - Твердосплавний жанр, музика не для всіх, чоловіча музика, слабакам у залі не всидіти, музика сильних
Синонім до слова:  метал
Master-capt: - Жесть. Мажор. Набат. Грохот. Грохотон. Вогнемет. Сталевий ритм. Камнепадний жанр.
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Синонім до слова:  аврора
Enol: - світлограй - це максимум для моєї фантазії
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
Синонім до слова:  Мобілізація
Маргіз: - Мобілізація У країні мобілізація – перевірка на патріотизм, єдність, мужність, колективізм, непідробність та силу коду нашої нації.
Синонім до слова:  Бабине літо
Маргіз: - лебедина пісня, перехрестя (осені та зими), рубікон
x
Нові твори
Обрати твори за період:




Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею

Правила щодо cookie