Життя, мистецтво, просто мрії,
Заради когось добрі вчинки,
Вернуть в чиїсь серця надії,
І стати відблиском сльозинки.
В кімнаті тихо, в шибці-осінь,
Із інтер'єру: шафа й ліжко,
Бліде обличчя й біла простинь,
І очі дивляться у книжку.
Давно вже дівчина хворіла,
Ставало змученій все гірше,
І хоч життя у ній ще тліло,
Та відчувалось-його трішки.
Одна забава залишилась,
Маленький кущик винограду,
Лоза від вітру ворушилась,
Тож за вікном була відрада.
А час минав й дівча сказала,
Що буде жити до тих пір,
Допоки б осінь милувала,
Листком останнім хворий зір.
Про це почув один художник,
Що жив також у цьому домі,
Невдач своїх він був заложник,
Та мав здобутки не вагомі.
Художник цей не мав шедеврів,
Не мав замовлень і роботи,
Втомивсь дивитися на двері,
Втомивсь з невдачами боротись.
А час минав, дівча хворіла,
Й надворі осінь, непогода,
Ще й буря вітром закрутила,
У ніч постукалась негода.
До ранку дівчинка не спала,
Дивилась в нічку за віконце,
І небеса весь час благала,
Щоб був листок, як зійде сонце.
Не поспішав чомусь світанок,
Та все ж прийшов, як і завжди,
Зайнявся сяйвом свіжий ранок,
З мільйоном іскорок води.
І як же хвора здивувалась,
Коли побачила листочок,
Один-єдиний не зірвався,
Неначе добрий ангелочок.
Це додало дівчатці сили,
Й надію в світлі небеса,
І підняло слабку з могили,
Вернуло віру в чудеса.
А осінь справді розходилась,
І буря стукала в вікно,
Дощами, вітром дуже злилась,
А лист висів там всеодно.
Та тільки дівчинка не знала,
Що лихо сталося одне,
Земля художника ховала,
Ніхто не знав чому помер.
А той митець, насправді, впав,
Вночі, з драбини, в борю,
Був він дивак, ось так і пропав,
Казали: "загинув із дуру".
***************************
Дівчинка віру і спокій знайшла,
Очі життям палали в вікні,
Ось тільки в листка таємниця страшна,
Він - картинка-шедевр на бетонній стіні.
ID:
286445
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.10.2011 19:35:35
© дата внесення змiн: 13.11.2012 14:07:00
автор: Platon
Вкажіть причину вашої скарги
|