**Прошу пробачення у всіх, кому двічі різатиме вухо нелітературний,
а мій розмовний наголос на нОві вірші.
Сьогодні у мене був вихідний.
І настрій - повір! - був, як осінь - в мінорі.
Я папку відкрила. Читала вірші.
А Ти у цей час надсилав мені нові.
Дощило в віршах і на вулицях теж.
Сльозилася осінь замріяним містом.
Гасили дощі полум'яність пожеж,
Що будуть назавтра в ногах падолистом.
А потім - на диво! - цей дощ перестав.
Підсохли асфальти, будинки і люди.
А Ти якісь нові вірші написав?
Це ж осінь...
Красиво...
Чекай...
Далі буде.
Вашу відповідь на мій коментар я сприйняв, як питаня, незамітивши відсутність знака питання. (Бо в такому варіанті відповідь виходила більш жива.) Отакий вийшов казус і родився незапланований вірш... Напевне прийдеться видалити його.
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Народження вірша - радість.
Народження незапланованого вірша - незапланована радість.
Давайте радіти, а не видаляти.
