"Стук,стук" - стукаю у двері твоєї ДУШІ. Чи знаєш ти які непрохідні хащі мені довелось подолати на шляху до НЕЇ? ВОНА заросла чагарниками, відгородила та захистила себе від усього і від усіх. Та мені вдалось впритул наблизитись до ЇЇ дверей. Ось тільки вони зачинені...Не бійся, я не заподію тобі зла. Може впустиш?.. Мовчання. Нестерпно довге мовчання. Мабуть, у НІЙ осипаються квіти... Це не означає, що ти маєш сказати: "Ласкаво прошу в душу! Плюйте, панове!" Ні! Не так! Але ж зніми хоча б замок - я привідкрию двері сама. Не навстіж, ні! Лише трішечки. Я вірю, що там не купа цегли, не руїна. ВОНА ЖИВА! Чи я помиляюсь?..
