І неправда, що він лікує! Анічогісінько він не лікує! Час…. І навіть не заліковує. Рани…Глибокі кровоточиві рани, що залишають після себе люди, їх вчинки або без діяння, жорстоке слово або мовчання, бажання допомогти або повна байдужість. Колоті, рвані, різані але обов’язково дуже болючі. Рани… І біль від цих ран прямо пропорційний ступеню близькості людини, що їх нанесла, адже, як відомо, лише близька людина може нанести найсильніший удар і завдати найтяжчих страждань. Говорять, що час лікує… А от головний недолік цього лікаря в тому, що нема в нього ні засобів, щоб повністю вилікувати, ні навіть звичайної голки з ниткою, щоб одразу, по живому, грубим швом, без анестезії але все ж зашити ту рану…Але ні, час просто накладає звичайну марлеву пов’язку, що ніби захищає місце поранення від всього негативного, а насправді просто маскує від навколишнього світу. І от рана вже наче й не кровоточить, і ми надіємось, що можливо і заживає, але тут за щось зачіпаємось марлевою пов’язкою, вона зривається і ми переконуємось, що рана залишилась такою ж болючою і кровоточивою. А це «щось», за яке ми зачіпаємося, це не що інше як спогади, що пов’язані з людиною, яка завдала болю, періодом життя, коли сталося невиправне, а найстрашніше те, що ці спогади можуть бути викликані невинним словом, жестом, сновидінням чи, навіть, несподіваною зустріччю… І знову біль, переживання, душевні муки. І от ми, ніби солдати зі стажем, повільно і обережно прокрадаємося далі по життю, щоб не розтривожити «бойові» рани. Звичайно, ви можете зауважити, що не всі люди так сильно реагують на якісь невдачі, і не переживають через образу чи невдалий жарт. Невже це «універсальні солдати»? Ні, це звичайні люди, тільки от весь біль тримають у собі і він повільно спалює їх зсередини…. Ні, час зовсім не лікар – він вчитель! Він не лікує рани, а вчить нас жити…і жити з болем! А от рідні, кохані і найдорожчі нам люди і виявляються лікарями…
…коханий, який знімає взуття дружині, що втомленою повернулась з роботи… …діти, що навшпиньки ходять по квартирі коли батьки відпочивають…
…закоханий студент, який приносить на побачення квітку, що червоніючи зірвав на міській клумбі і лише тому, що стипендія тільки завтра …
…дівчина, яка захоплюється своїм коханим і вважає його героєм тільки через те, що він врятував бездомну кішку від сусідського собаки… І тільки ЛЮБОВ, що стає сильнішою з ЧАСом, може лікувати серця! Кохайте і поважайте один одного, бо життя надто коротке щоб витрачати його на дурниці!
ID:
251801
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.04.2011 16:02:30
© дата внесення змiн: 05.04.2011 16:02:30
автор: MaRFuSHa
Вкажіть причину вашої скарги
|
світла філософія, чемна, зрозуміла кожному "солдату зі стажем", кожному хто знає, як це "повільно і обережно прокрадатися далі по життю, щоб не розтривожити..." 
