|
Кожен із нас є власником «флешки», пам’ять якої вимірюється розміром нашого життя. Виставити себе на осуд іншим не так уже і легко!
Чи часто відкриваєте комусь свою душу?
Чи пам’ятаєте ці дивні почуття, які вас переповнювали?
Здається, що ви перебуваєте на сцені, навколо безліч людей, і потрібно тільки обернутися до них спиною і із заплющеними очима поринути у масу. Якщо люди вас не зловлять, то можна травмуватися, ба, навіть більше – розбитись об асфальт. Страшно, чи не так!?
Ось ми усі і ходимо: таємничі та задумані! Так легше! Ніхто не засуджує, не радить, не вчить! Ми самі хазяїни своїх душ, свого часу, своєї пам’яті.
Але, як часто наші проблеми є схожими!
Не один раз виникає бажання передивитися інформацію на чужій «флешці», щоб менше «замусорити» свою! Можливо, якби кожен ділився власним життєвим досвідом, то на даний момент ми б зрозуміли у чому сенс цього дивного та таємничого «сну»!? Ми б навчилися дивитися на речі не так категорично, справді б прозріли!
Нові технології допомогли нам сьогодні відкрити для себе, так би мовити ,«світ у світі». Інтернет-спілкування засуджують одні, схвалюють інші. Однак, у всьому є свої позитиви і негативи. Думаю, що у світі все зважується великими терезами, які зрівноважують навіть найбанальніші речі.
Цього вечора до мене у гості завітала «незнайома душа». Я, на жаль, не могла пригостити його ні чаєм, ні печивом, бо гостинність «у цьому світі» вимірюється зовсім іншим – приязністю. Він вразив мене своїм оптимізмом, щирістю та відкритістю. Це була звичайна розмова, але із незвичайним присмакам. Ось спробуйте кусочок!?
(07.02.11)
Ліля: розкажи про свій найбожевільніший вчинок життя!?)
Van4ik: незапланована поїздка в Париж і пропозиція!
Ліля: що за «пропозиція»?) Дівчині ?)
Van4ik: так, дівчині, ну ж не хлопчику же!?) Запропонував їй жити разом...
Ліля: ого) Оце так рішучість !) І як, вона погодилася?
Van4ik: ні!
Ліля: жаль( А так усе гарно починалося!
Van4ik: ага ... Але це тільки початок. Усе закінчилося добре! Ми живемо разом, але тільки, як друзі!!!
Ліля: ... і тебе це влаштовує ?
Van4ik: … ну, мабуть, що так!
Ліля: ))) приємно чути!
Van4ik: і мені …
Ліля: …а як ви познайомилися?
Van4ik: … я із Сонею познайомився у випускному класі. Вона приїхала у Львів із маленького містечка. У неї я закохався із першого погляду. Це була любов усього мого життя. У ній я побачив людину, про яку міг тільки мріяти. Усі якості, які мені подобалися були закладені у цій дівчині. Вона заполонила моє серце!
Ліля:... схоже на романтичну історію !!! )
Van4ik: ти усієї не знаєш!
Ліля:... розкажеш?)
Van4ik: …спробую!
Ліля: … із задоволенням вислухаю!)
Van4ik: … я займався футболом, але моя мама завжди мені говорила, що цим заняттям я гроші на прожиття не зароблю. Ну от через рік я поступив у Львівський національний університет імені Івана Франка, на факультет міжнародних відносин. Однак, Соня не хотіла залишатися у Львові, вона прагнула покоряти подіуми інших країн. Ось я і поїхав за нею! Але ніскілечки про це не жалію, навіть навпаки – безмежно вдячний їй за це! Так я опинився у Польщі.
Ліля: … і що ви там зараз робите?
Van4ik: … коли ми приїхали у Польщу, Соня поступила в університет. Ми зняли на окраїні міста однокімнатну квартиру. Жилося спочатку дуже погано. Я ішов працювати на будь-яку роботу. Закинув футбол! Соня теж якось намагалася мені допомогти! Представляєш, і ось це усе у наші сімнадцять років! Ми були разом в біді, але от в радості - не змогли. Одного разу я так заскучав за футболом, що вирішив піти на стадіон. Саме тоді мене побачив тренер збірної. Ось і почалося життя! Соня влаштувалася працювати у модельне агентство. Через деякий час ми купили квартиру у центрі міста, машину, гараж. У нас усе налагодилося. Ми їздили по різних країнах. І коли гуляли вулицями Парижу, мої почуття виривались на волю. Місто закоханих випустило моє кохання із, здавалось би, столітнього полону. Я запропонував Соні вийти за мене заміж. Але, вона мені відмовила. Ось тоді життя для мене втратило сенс. Безцінним став і футбол, і навчання. Мені не хотілося нічого! Я думав, що вона бавилася мною. Підозрював, що не любила. Однак, із часом зрозумів, що вона любила і до цього часу любить, просто тоді злякалася дорослого життя. Зарано це все для неї відбулося. Соня була не готова! Ми розійшлися, але любити не перестали. Зараз ми із нею дуже хороші друзі, просто нерозлучні, усе робимо разом. І знаєш, найважливіше у цьому всьому є те, що я доказав мамі, що футбол – це моє життя, саме цим видом діяльності я можу заробляти доволі непогані гроші.Мабуть, я ще люблю Соню, і вона мене любить, однак є на світі одне зло – гордість. Саме із-за неї ні я, ні Соня не признаємося, що почуття не згасли. Ось таке западло!
Ліля: … однак життя проходить!!! Може варто тобі наважитися?
Van4ik: … ти, мабуть, не повіриш, але я боюся, що вона мені знову відмовить!
Ліля: ... вірю, але ти ж спортсмен , краще за мене знаєш, що свої страхи варто переборювати! Хоча, тобі видніше, звичайно!)
Van4ik: … ой, навіть і не знаю!
Ліля: … із часом розберешся!) Усе буде ОК !!!)
Це випадкове знайомство заставило мене повірити у те, що є на світі ще хороші люди. І на душі стало якось тепло і приємно. Кохання заставляє людей робити подвиги, які випромінюють доброту! Люди здатні на все заради люблячого серця! Палке, небезпечне, таке божевільне це почуття, таємничість якого не розгадати. Просто кохаємо і крапка!
Цей романтичний хлопець притягував кожну душу своїм оптимізмом та відкритістю. Він прагнув розповісти про свої пригоди хоча б комусь. Підозрюю, що Вані просто на душі від цього ставало легше.
Не кожен незнайомець щиро почне розповідати про свої страхи, про свої падіння та поразки.
Пройшло трохи часу і одного прекрасного вечора мій погляд знову заполонила ця позитивна ава, яка поміж усіх інших світилася найяскравіше. Він був он-лайн. Його очі на фото просто сіяли від щастя. У погляді ховалися легкість та оптимізм, відбивалася тінь мудрості та задуманості …
Відкриваю його сторінку, а там … Мені хотілося просто дізнатися, як у нього справи, як його життя… Однак, доля інколи підкидає нам дуже неприємні сюрпризи, які вбивають наповал!
(04.06.11)
Ліля: Привіт! А як розуміти цей статус: «Він був і буде у наших серцях. Сторінкою користується дівчина»?
Van4ik: Привіт! Ваня помер!
Я кілька разів перечитала це коротке повідомлення: "Ваня помер!"
На декілька хвилин мій мозок зупинився і закутався у здивування та розпач.
Ліля: … а що із ним сталося?
Нарешті зібралася із думками і наважилася відписати я.
Van4ik: Аварія!
Ліля: (((
Van4ik: 16 квітня 2011 – помер …
Як вияснилося у подальшому, дівчину, якій Ваня довірив інформацію на своїй «флешці» звали Ангеліна. Їй було шістнадцять років. Цікава, розумна, творча, красива… Її приваблива зовнішність, ніби магніт, притягувала безліч поглядів. Але безцінним скарбом Ангеліни була не зовнішність, як спочатку здавалося, а її красива душа. Спільним у Ангеліни і Вані була неабияка сміливість до щирості та відкритості, були неординарними та неповторними особистостями.
(20.10.10 )
Van4ik: мені подобаються дівчата із дурним характером, гарячі, імпульсивні, які вміють ненавидіти, які плачуть і не скривають своїх сліз. Яка буде завжди визнавати свої помилки. Яка ніколи не заплаче, коли якийсь придурок образить її, а просто зрозуміє, що цей гад її недостойний. Яка не буде старатися подобатися всім. Щоб вона була сама собою, а не грала чужу роль. Романтична, в міру емоційна, агресивна. Мені не потрібно, щоб вона була ідеальною, починаючи із зовнішності і закінчуючи диявольським характером...
Ніби усе!
Ангеліна: ого...)))
Van4ik: не сподобалося!?)
Ангеліна: чому? Сподобалось) Всі ці риси характеру я бачила,але кожну окремо)
Van4ik: … а я бачив усі ці якості у одній людині, і ця людина мене покорила!
Його ідеалом залишалася Соня. Її образ ніби оселився і жив у його серці. Однак, із-за її відмови він шукав «притулку». Йому хотілося запросити у своє серце більше дівчат, щоб влаштувати вечірку і обрати ту одну, єдину, яка так буде схожою на Соню, що він навіть не помітить різниці. Яка буде відповідати йому взаємністю і навіть любити його більше, ніж він її. Однак, люди, мов листки на деревах, ніби і мають щось спільне, але водночас – усі різні.
Ваня захворів. Ангіна не давала можливості навіть встати із ліжка. Переписка із цією дівчиною кожного дня ставала все гарячішаю і гарячішаю. Їхня душі зближувалися!
Друзі Вані тим часом вирішили влаштувати у нього на квартирі вечірку...
Van4ik:розумієш, у мене такі друзі, коли я не можу прийти до них, то вони самі приходять до мене!
Вані подобалося, як Ангеліна переймалася тим, щоб він був тепло вдягнений, не голодний і щасливий. А взамін він дарував дівчині свій час і хороший настрій. Вони підтримували один одного у важкі хвилини життя. Хлопець дав зрозуміти Ангеліні, що кар’єра і навіть друзі є не настільки важливими для нього, як вона. Він віддавав їх свій найсолодший сон, запевняючи, що час, який він проводить із нею є набагато приємнішим.
Вони помітно змінюють один одного. Із часом Ваня починає писати не російською, а українською мовою. Кається, що забув за цих три роки найрідніше.
Van4ik: … люблю українську мову,але в житті говорю російською та польською! От писати я ще можу, а говорити – це просто жах! Вже виробився акцент!
«Інший світ» поглинає їх обох. Їхні душі зустрічаються майже кожного вечора. Із часом їх все більше і більше тягне один до одного. Цікавість – це довга і тоненька ниточка, яка зв’язує їхні серця. Однак, із часом виростають не тільки дерева, квіти, але і почуття.
( 05.11.10 )
Ангеліна: … деякі віртуальні знайомі краще мене розуміють, ніж реальні!
Van4ik: це погано! І хто тобі дуже дорогий тут!? Дам тобі пораду – не варто жити у віртуальному світі! Реальність набагато веселіша!
Ангеліна: я не кажу,що живу у віртуальному світі. Просто інколи мені легше виговоритись комусь віртуальному. Дорогих людей у Інтернеті небагато, але ти у цьому списку!
Van4ik: ммм, спасибі, приємно чути. Ти теж мені стала дуже дорогою! А що у тебе сталося!?
Ангеліна: зараз - ніби все нормально, але якось пусто!
Van4ik: коли приїду, я тобі дам пусто!
Ангеліна: ооо.....чує моє серце,що аж переповниться...)
Van4ik: ага, я тобі обіцяю!
Ангеліна: вірю)
Van4ik: ну блін, я б тебе до себе забрав, але тебе ж не відпустять! Я б тобі показав, де працюю, як тренування проходять, пішли б на гру. Місто б показав. Тут не Україна, усе зовсім інше! Люди набагато добріші! Ангеліна: хех...мені дуже хотілося б дізнатись більше про тебе! Погуляти по місту, у якому ти живеш…Я б намалювала великий плакат і вболівала за тебе! Познайомилась з добрими людьми… Але, мене не відпустять!
Van4ik: хник … Ну, значить така доля! Ангеліна: фуфло, а не доля! Van4ik: ага, я погоджуюся! Говорять, що якщо щось сталося, то доля така. Терпіти цього не можу! Я ж сам будую свою долю і вона повинна мені коритися!
Ангеліна: …ну так, але ж ти не знаєш,що буде завтра!
Van4ik: … я живу сьогоднішнім днем!
Ангеліна: і правильно робиш!!!
Van4ik: ага!!!
Кохання буває різних типів, видів, вимірів… Однак, важко повірити у «кохання на відстані». Одні кажуть, що воно існує, інші запевняють, що це самообман і повний ідіотизм.
У реальному житті ми спочатку бачимо зовнішність людини (обгортку так би мовити), а уже потім знайомимось із душею. А у віртуальному - розкриваємо спершу душу, вимальовуємо образ і уже потім знайомимось із тілом. У цьому «іншому світі» усе навпаки!
«Любов на відстані» відрізняється не тільки своєю складністю, але і неймовірною силою. Якщо вам не подобається душа співрозмовника, якщо ви не закохалися у неї, то ваші стосунки приречені на крах. Це мусить бути справжнє і обов’язково взаємне почуття. Тільки ви разом, спільними зусиллями, можете подолати відстань, яка вас роз’єднує і притягнути свої споріднені душі одну до одної.
Старше покоління називає такий вид кохання «долею». Але слова словами, терміни термінами, а почуття почуттями. Їхню загадковість не розгадати! Про кохання стільки говорять, але якщо взяти усі речення за двадцять одне століття, то вони не будуть навіть однією другою одного справжнього почуття! Загадкою є, було, і, мабуть, завжди буде!
Ваня прагне, щоб Ангеліна знала про його душу усе, щоб зважила усі негативи і позитиви, щоб між ними не залишилося жодних секретів. Вони ніби перекидають файли із однієї «флешки» на другу, таким чином доповнюючи один одного!
(06.11.10)
Ангеліна: … та не злись, я ж жартую!
Van4ik: маленька, як я можу на тебе злитися!? Ти чого!?
Ангеліна: на такого чортика,як я,можна і навіть потрібно злитись)
Van4ik: ні, я не вмію злитися! Ангеліна: справді?!
Van4ik:ага.... Ангеліна: … дивовижно! І ти навіть не сваришся!?)
Van4ik: нічого тут дивного немає. Я був таким же дурним "папіросним егоїстом". Корчив із себе крутого. Але коли переїхав у Польщу побачив, що тут зовсім інше оточення: милі та добрі люди, які люблять мене такого, який я є, а не за мої гроші чи статус у житті.
Ангеліна: блін, як я хочу в таке місце, де люди не понтуються, а просто живуть, без пафосу і гламуру! Van4ik: … а дома я був одним із маси, добре, що хоч курити і пити не почав! Ось саме тому я не хочу повертатися у Львів!!!
Ваня так закохався у Польщу, що під час розмови робить часто боляче Ангеліні, забуваючи, що вона живе в Україні, у його рідному місті Львові. Він навіть не припускає думки, що між ними зародилося саме справжнє кохання. Для нього – це просто спілкування. Підтримка …
( 06.11.10 )
Van4ik: у тебе усе вийде, ось побачиш. Я ж теж із простої сім’ї. Ми із мамою жили в маленькій квартирі. Нам ніхто не допомагав. Але я сам вибився в люди. Зараз у мене є все. Якби я стільки не пережив, я б ніколи не став таким сильним, як зараз. Не все в житті дається легко. Потрібно просто щось робити, діяти. Спочатку у мене не вистачало навіть на їжу, а зараз я харчуюся у найдорожчих ресторанах. Зрозумій, якщо ти сама не почнеш щось робити, то воно само нічого не станеться. Не треба чекати на манну із неба. «Якщо ти сам себе не полюбиш, то ніхто тебе не полюбить», - так само і про життя!
А потім Ваня почав розповідати Ангеліні, що вони зранку із Сонею їдуть на міст, будуть банджи-джампингом займатися. Він називає свою подругу «обезбашеною», оскільки навіть йому страшно, Ваня очей зімкнути не може, а Соня солодко спить, їй байдуже.
Наступного дня Ваня із великою насолодою, захопленням та неабияким ентузіазмом розповідає Ангеліні про свій стрибок.
Van4ik: … ноги тремтіли. Стоїш на перилах, а під тобою більше сорок метрів висоти, такої страшної і безнадійної. Сорок метрів вільного падіння. Декілька секунд страху, а потім, а потім … невідомість. Щоб дізнатися, що там – потрібно зробити крок, всього один крок вперед, із мосту в нікуди. Це із парашутом навіть не прирівняти. Ти стрибаєш і здається, що зараз от-от розіб’єшся… Ех,класно було!!!
Коли із подальшої розмови вияснилося, що Соня не тільки вчиться на журналіста, але і працює моделлю, то Ангеліні стало усе ясно, вона зрозуміла нарешті, чому Ваня закохався у Соню. І ще збагнула, що їй, простій дівчині із Брюхович (містечко біля Львова!), навряд чи колись вдасться зрівнятися із Сонею. Однак, Ваня спростовує усі думки Ангеліни...
Van4ik: …та ні. Як ти могла таке подумати!? Для мене зовсім не важливо є те, як виглядає Соня. Я закохався у її душу, щирість, відвертість, відмінне почуття гумору. Я не ведуся на довгі ноги і ідеальну фігуру. Я ж цукерку із фантиком не їм!
Ангеліні лячно і якось важко повірити у такі переконання. Вона відчуває себе набагато слабшою, безсилою. А коли батьки не відпускають її гуляти і вона свариться із ним, то вбачає у собі малу безпорадну дитину, яка, на жаль, уже вміє щиро і віддано любити.
Van4ik: …ніколи не сумнівайся. Це нічого, що батьки не пускають нікуди гуляти, усе ще буде у тебе! У випускному класі веселощі тільки починаються! А в університеті нові люди, любов, нове розчарування, яке зробить тебе сильнішою. Ти побачиш усю красу нічного життя! А після, ти зразу не створиш сім’ю, не усе так банально))) Ти сама вирішуєш, як тобі жити. Ти і тільки ти, ніхто інший!!!
Ангеліна: хех...ну так...,але мені ніхто не освідчиться в Парижі)
Van4ik: … а ти дійсно цього хочеш!? Для тебе це головне!? Знаєш, якби я був дівчиною, мені б було не важливо, де мені освідчаться: чи в Парижі, чи на лавочці в парку, головне – це мало б бути від щирого серця. Так, я був у Франції і ще у багатьох країнах, але від цього я не став щасливішим! Є люди, які живуть сім’єю з п’яти чоловік в однокімнатній квартирі і відчувають себе щасливими, дійсно щасливими. Є невиліковно хворі, які б віддали все, щоб залишитися живими … Є бездомні, які не мають що їсти… А ми сидимо в квартирах із їжею, вдягнуті та взуті і нам ще чогось бракує!? Просто треба зрозуміти, що щаслива, щаслива зараз!!!
Ваня із часом стає для Ангеліни близьким, дорогим та рідним!
Van4ik: … знай, щоб не сталося, ти можеш покладатися на мене! Твоє життя треба прикрасити різнокольоровими барвами. Не засмучуйся, і роби, що хочеш, навіть якщо цього не можна робити! … А взагалі, моя мрія подорожувати по світі, так, щоб я навіть не знав, де живу, так, щоб кожна країна була частинкою Батьківщини.
Час дарує їм не тільки безмежне щастя, але і нестерпний біль та розчарування.
(27.11.10)
Van4ik: … вчора заїжджав у Львів на декілька годин. Хотів із тобою зустрітися, але не зміг!
Ангеліна зрозуміла, що він себе не втекти, потрібно боротися, однак їй так страшно! Вона прагне, щоб усе було добре, але не вірить у чудеса. Їй важко!
(02.12.10)
Ангеліна: … я просто боюся болі. Після того, як на мене поспорили двоє хлопців мені важко довіряти людям. Я просто знаю, що найбільшу біль причиняють нам ті, кого ми любимо!
У голові крутиться море запитань, на які не можна відшукати жодної відповіді. Безвихідь! Саме у такі моменти усвідомлюєш, наскільки великий світ і наскільки маленькими у ньому є люди. Це нагадує гру у шахи.
Борються чорні і білі …
Ангеліна: у мене є дві подруги, які перевірені часом. Одна каже, щоб я забула тебе, а інша – щоб вірила і чекала! І знаєш, я сама хочу вірити у краще, але … вагаюся!
Van4ik: … слухай своє серце, воно підкаже, як правильно!
Коли твій партнер робить кроки, які наперед ти передбачити аж ніяк не можеш, то стає страшно … Людину охоплює паніка! І хоча насправді ми ще не програли, та здатись морально – це найгірше! Пряме приречення себе на поразку!
(14.12.10)
Ангеліна: набридло слухати,як ти даремно даєш мені на щось надію...
Я стомилася від цього чекання на не знати що!
Van4ik: … що із тобою сталося!? Де та життєрадісна, весела дівчина, яка давала надію на щастя? Яка була моїм маленьким променем сонця у житті? Чому вона погасла? Я тобі не можу нічого обіцяти, просто хочу, щоб ти була моєю, але поки не виходить.
Ангеліна: …вона втомилась, розумієш? Бо вона хоче, щоб хтось був поряд,обнімав її, зігрівав,говорив, що любить і це б була правда...А цей хтось – ти!!! Але, як ти сам кажеш, нічого не виходить!
Van4ik: мила, ти ж знаєш, я не можу бути поряд, у мене робота…
Ангеліна: я знаю,тому і кажу,що набридло!
Van4ik: НАБРИДЛО??? Я зрозумів, ти хочеш забути!Добре, я не буду заважати! ...Тоді вибач за все погане, що я тобі зробив. Я не хотів, так вийшло. І ти мені справді подобаєшся, дуже подобаєшся. Ти права, так буде легше!
Ангеліна: …. а що ти мені пропонуєш робити - чекати не знаючи чого? Плакати кожної ночі? Нічого поганого ти мені не зробив, просто не розумію тебе...Якби хотів бути зі мною,знайшов би час щоб приїхати у Львів!!!
Van4ik: …та ти мені потрібна! Я сам не знаю чого чекати. Я не можу приїхати, зрозумій! Не треба плакати! Якщо тобі без мене буде краще, то я піду!!!♥
Моральне виснаження робить нас слабшими і вразливішими. Життя – це більшою мірою відмінне моральне відчуття, а уже потім фізичне! У кожного із нас усередині горить маленький вогник, і якщо він гасне, разом із ним жага до життя перетворюється на попіл.
Кохання схоже на коробку сірників, завдяки якій можна зігрітися і зварити вечерю, а можна і спалити усе!
(24.12.10)
Ангеліна: привіт,ти як?
Van4ik: привіт, дуже погано.....А ти?
Ангеліна: … а чого погано? Я виживаю, принаймні пробую!
Van4ik:…ось і я не живу, а виживаю! Мені ти потрібна!!!
Ангеліна: … Ваня, я скучила!?
Van4ik: … і я! Дуже!!!
Ангеліна: … сонечко, якби ти знав, як мені погано без тебе!
Van4ik: … мені теж важко без твого тепла і ласки, жити не хочеться! Я цілими днями п’ю…
Ангеліна: … навіть не думай помирати, я без тебе не витримаю! І кидай це діло, усе добре, чуєш!? УСЕ ДОБРЕ!!!
Van4ik: … я не міг без тебе! Яку б дівчину не обіймав, згадувалася ти. Стільки часу пройшло, а я кожного вечора думками повертався до тебе!
Ангеліна: сонечко, що нам робити далі!?
Van4ik: … я не знаю і навіть думати про це не хочу!
Ангеліна: … і я не знаю, мені просто добре розуміти, що ти поруч. Знати, як у тебе справи і що ти живий - здоровий!!! Цього достатньо!
Van4ik: … і мені так добре знати, що ти моя! Я хочу зустріти Новий Рік із тобою, обіймаючи тебе … Адже, як Новий Рік зустрінеш, так його і проведеш! … Я нікуди тебе не відпущу!!!
Ангеліна: …я колись для тебе цей вірш написала, але ніяк не могла наважитися дати тобі його прочитати …
Між нами сотні кілометрів,
Між нами тисячі людей
Між нами є багато нетрів,
Між нами досить є морей.
Але тебе кохать я буду
Доки живу на світі я.
І якщо душу я загублю,
Це все для мене не біда!
Кохать тебе лише я буду
І здатна море переплисть
Якщо кохать мене ти будеш,
Злечу уверх, не впаду вниз!
Van4ik: ого, спасибі… Нема слів! Офігенно!!! Блін, як я хочу до тебе … Життя готовий віддати, так хочу !
Ангеліна: не помирай, ти мені живий потрібний! Усе буду добре, я знаю!!!
Знаєш, інколи,щоб зрозуміти, що ти не зможеш без цієї людини її потрібно втратити! Так і з нами сталось. Я більше не хочу тебе втрачати ніколи. І нехай хтось собі говорить, що в такому віці неможна кохати...Це брехня! В такому віці найщиріше кохаєш!!!
Van4ik:…так, адже діти люблять найщирішою любов’ю!) Тобі нікуди ранком вставати не потрібно!?
Ангеліна: ні, я на лікарняному! Прихворіла! А тобі!?
Van4ik: мені на тренування! До речі ввечері зі Львова приїхав, був там десь цілий тиждень!
Ангеліна: … і чому чути не давався?
Van4ik: … думав, що ти мене бачити не захочеш!
Ангеліна: … більше так не думай ніколи!!!
Van4ik: … добре! Блін, так спати хочу …
Ангеліна: … я щось зовсім забула, що вже пізно! Іди спатки!
Van4ik: … нєа, я хочу ще трошки із тобою побути. Я дуже сильно скучив!!!
У даній партії у шахи невпевнені дві сторони. Таке враження, що Ваня не чує слів Ангеліни. Не хоче прислухатися, не хоче думати, не хоче нічого вирішувати, боїться зустрітися... А може йому просто страшно закохатися? Може йому страшно, що Ангеліна зробить так само боляче, як і Соня? Він усвідомлює, що спілкування по Інтернету є довговічнішим, стабільнішим та безпечнішим, ніж реальні зустрічі. Так легше і простіше! Однак, Ваня помилявся, цього мало! Найтонша нитка, яка їх так міцно колись зв’язувала рветься на очах.
(14.01.11)
Ангеліна: Вань, я так не можу, ти далеко, мені погано через це. Або приїжджай, або … я не бачу сенсу… Ми жодного разу не бачилися!!!
Van4ik: … ну, знаєш, не чекав від тебе такого подарунку на День народження.
Ангеліна: …Сонечко,це було ще раніше, у мене тоді був поганий настрій. Ти мені був потрібен, а тебе не було! … Вітаю із Днем Народження! Бажань ти будеш чути багато,але я бажаю, щоб ти ніколи не здавався! Хочу подякувати твоїм батькам за те, що вони створили тебе, бо я не знаю, що б я без тебе робила! Я дуже хочу,щоб у тебе було все добре!!! Я шалено хочу тебе побачити,або почути! Вітаю! Вибач,тоді реально настрою не було!
Van4ik: … це було справді дуже боляче! Дякую тобі за привітання! Приємно … Пробач за те, що не можу дати тобі нічого більшого і … навіть пообіцяти!!! Мені самому дуже важко, я просто вже не витримую, нерви здають… І ще ти таке пишеш. Просто немає слів, щоб виразити свої почуття і свій біль на душі … Вибач мені!?
Ангеліна пробачила Вані. Він дав їй свій номер телефону, але запевнив, що не носить його ніколи із собою. Вона хотіла перепробувати усі можливості, щоб якось виправити ситуацію, знищити те, що їх віддаляє… Запропонувала спілкуватися у скайпі! Потім надіслала йому есемеску, але Ваня її проігнорував…
Відстань нищить усе!
Ангеліна: Вань, я так не можу, вибач! Ти далеко,мені 16 років...Мені хочеться тепла, ласки вже і тут...Ти дуже хороший і мені не хочеться тебе втрачати, але ти далеко - і я не готова до стосунків на відстані...Я не хочу розривати усі зв'язки,тому, як будеш у Львові - дай знати...я буду рада тебе побачити! Чесно!!!
Van4ik: … все ясно! Па-па!!!
Ангеліна: ...я знаю,що не маю права такого робити, але я не можу так! До тебе їздити сама я не можу,бо мені немає 18 + , закордонного паспорту теж поки не дадуть... Ми так лише мучимо один одного! Я дуже хочу тебе побачити, будеш у Львові дай знати,добре?
Ваня, ну скажи хоч щось, що може мене зупинити!?
Van4ik: Ліна, пробач, але я не можу … Мені зараз дуже важко! Забагато проблем! Вчора подругу збила машина, її світлина стоїть у Соні на аві! Іііі , я просто не знаю, чим можу тебе втримати, переконати … Та й і не буду зупиняти тебе, якщо тобі буде так краще … Я змирюся із цим!
Ангеліна: … розумієш Вань, мені вже цього Інтернету мало...Мені мало тебе тут...Я хочу відчувати твої руки,дихання,губи,відчувати те,що ти реально поруч...А ти далеко!
Van4ik: пробач!
Ангеліна: … за що? Вань, якби ти хотів бути зі мною, ти б мене зараз зупинив, сказав все, що думаєш ...Приїхав,вирвався...І тільки так я б зрозуміла, що це все не просто так…
Van4ik: … у мене подруга померла вчора на руках, а ти мені говориш, щоб я кинув усе і їхав в цей дурацький Львів? Та ніфіга ти не розумієш і зрозуміти не хочеш… Ти навіть не слухаєш мене… Тоді що тобі говорити?
Я вчора тримав на руках дівчинку (їй десь стільки років, скільки тобі) … Вона була мертва! Водій машини втік! Швидка допомога, поліція, сліди … Я усе це бачив! А коли її мама приїхала, Я ПОМЕРТИ ХОТІВ!!! Я БУВ ГОТОВИЙ ІЗ НЕЮ ПОМІНЯТИСЯ! Я … У мене слів нема!!! І УСЕ ЦЕ НА МОЄ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ!!!
Ангеліна: … а ти думаєш мені легко!? Я два дні тому в реанімації лежала! Втрачаю свідомість, а лікарі не знають від чого! Через цю відстань і різні проблеми, через те, що ми не можемо бути поруч і підтримати один одного, ми просто віддаляємося. А я так не хочу тебе втрачати …
Ми сваримося, потім знову миримося, і знову сваримося! Ніхто не хоче розрізати назавжди те, що зв’язує. А може просто не може?
Сумніви, придумані пояснення, докори…
(23.03.11)
Ангеліна: за пів року ти міг знайти один день, щоб приїхати. Не роби із мене дуру! У мене не стальні нерви. Я хочу жити нормальним, спокійним життям. Думаєш я за тобою бігати буду, і як тільки ти напишеш мені наступне ніжне смс, я все кину? Хватить із мене! Ти мені реально потрібний, але нав’язуватися тобі я не збираюся. « Не можна побудувати стосунки із людиною, якій ці стосунки не потрібні!» - це про тебе! Перш ніж розбивати чужі почуття, розберися у своїх. Дякую за витрачений час. Мені дійсно шкода, що так вийшло. Думай, що хочеш. Люблю!
Van4ik: бажаю щастя!
У даній грі у шахи, на превеликий жаль, перемогли чорні! Життя інколи підкидає нам несподіванки, складні та заплутані ситуації, випробовує наші нерви та почуття. Ми вагаємося, зневірюємося, нищимо усе.
Люди перестали вірити у чудеса. Варто нам пережити одне розчарування і усе, у світі більше немає місця для приємних несподіванок. Як же легко заставити нас здатися! Потрібно тільки, щоб на життєвому шляху нам зустрілася парочка підлих людей.
Чому ми такі злі і не довіряємо людям?
– Бо колись дуже сильно розчарувалися!
Світ страшний, люди жорстокі, а ми – жертви випадкових темних обставин!
Можливо прозвучить дивно, але за чудо теж треба платити, тільки не грошима, а стражданнями. Просто, якщо ми не відчуємо, що таке погано, то, як ми тоді будемо знати , що є хорошим!?
Коли двоє щиро вірять у темряву, то їм не побачити світла!
Van4ik: Ангеліна, я про тебе згадую кожний день… Думаю із ранку до ночі… Мені дуже боляче, що так усе закінчилося. Я просто уже не можу терпіти цю біль. Мені погано без тебе, без твоєї підтримки, без твоїх ніжних слів. Я люблю тебе. До божевілля люблю! Я помираю без тебе: не їм, не сплю… Я скоро справді помру! Морально я давно уже помер! Знаєш, я знав, що без тебе буде погано, але ніколи навіть подумати не міг, що без тебе буде важко навіть дихати! А коли ти мені вночі снишся, де я із тобою, поряд, де я обнімаю твої ніжні плечі, цілую солодкі губи, то … мені просто хочеться кричати в темноту. Я ніколи не вірив в он-лайн любов, але коли познайомився із тобою, то зрозумів, що усе можливо! Мене одного разу запитали: «Як ти думаєш, що таке любов?». І я відповів (правда не знаю правий я був чи ні!), що «любов – це, мабуть, те, що люди усе життя шукають, а коли нарешті знаходять, то дуже часто втрачають і починають жити одними спогадами. Ось я зараз і живу цими спогадами!». Я не чекаю від тебе розуміння, чи відповіді, просто … потім буду жаліти, що не написав!
Ангеліна: я хочу почути твій голос, відчути твій дотик рук, я хочу бути поряд завжди. Я не вірю, що все це насправді, я хочу у цьому всьому переконатися. Я хочу почути твій голос, бути маленькою частинкою тебе. Я просто хочу бути твоєю, але сама все псую… Мені тебе мало тільки в спілкування он-лайн… Я хочу тебе бачити, чути і відчувати, що ти поряд!
Van4ik: я цього теж дуже хочу, ти навіть представити не можеш як сильно…
Ангеліна: і що нам робити!?
Van4ik: … я не знаю. Один без одного ми не можемо, разом теж важко!
Ангеліна: Ваня, якщо разом, то потрібно якось діяти: поговорити, зустрітися, купити вебкамеру і говорити по скайпі … Треба виходити якось за межі Інтернет-спілкування … А якщо кінець, то забути назавжди!
Van4ik: … я не знаю, що буде краще для тебе! Давай ти добре подумаєш, кілька днів … і я теж... Однак, добре обдумай, чого ти хочеш?
Ангеліна:.. я і так знаю, що мені потрібно – мені потрібен ти! Але не тільки в Інтернеті… Я розумію: у тебе робота і так далі, ти не можеш взяти ось так і приїхати, але хочу хоча би чути тебе… Розумієш?
Van4ik: …мила, я просто не знаю чи зможу тобі усе це дати!
Ангеліна: ти не можеш мені дати рідкісні зустрічі, розмови по телефону чи скайпу?
Згодом страшна новина ввірвалася до люблячого серця - Ваня потрапив у страшну автокатастрофу…
Ангеліна часто звинувачувала себе у цьому нещасному випадку.
За словами Соні, Ваня у цей день їхав на зустріч із «своїм коханням».
Ангеліна ще досі вірить і надіється, що зможе прочитати такі знайомі і такі жадані фрази: «Привіт, люба! Як ти там без мене? Я безмежно скучив!»
«Ми втрачаємо людину тільки тоді, коли вона помирає у нашому серці! А Ваня буде жити для мене вічно! Я повинна бути щасливою, заради нього! Ми маємо цінувати тих людей, які є поруч із нами, поки не пізно! Якщо ти є – значить ти комусь потрібний! Усе, що із нами відбувається – не просто так! Ми зобов’язані винести із цього всього якийсь досвід чи висновок!» - розповідає Ангеліна.
Хто знає, може тепер він став Ангелом-охоронцем цієї милої дівчини...
Хочеться вірити, що Ваня піклується про неї, оберігає, не забуває!
Хочеться вірити, що він зміг дати дівчині усе, про що вона просила.
Хочеться надіятися, що їхні зустрічі мають продовження у снах, що їхні бажання підхоплює кожна наступна падаюча зірка.
Так хочеться вірити у чудеса!
Мабуть, їхнє кохання має продовження, однак прості смертні переглянути це продовження поки не можуть!
На «флешці» більше немає пам’яті!
PS Історію розповіла Ангеліна. Велике спасибі їй, за дозвіл публікації приватних листів. Тільки завдяки цій милій дівчинці ми стали свідками банальної історії, у якій ховається неабиякий підтекст і безліч життєвих уроків!
Ваня, ми тебе ніколи не забудемо!!!
ID:
268847
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.07.2011 14:39:20
© дата внесення змiн: 13.08.2012 18:20:53
автор: Lili
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ви-молодець,що опублікували цю зворушливу пригоду двох молодих закоханих людей!..Дуже щира історія,дуже трагічна,на жаль... 
