І ось вже світло у кімнаті
Та не воно його збудило
Й не спрага вчорашнього гуляння
Він встав присів на краю ліжка
І милувався довго нею
Важко серце билось в нього
Гадав чи правильно він зробить?
Коли піде нічого не сказавши?
Підвівся з ліжка, пішов на кухню
Узяв холодну пляшку пива,ручку і блокнот
Вийшов на балкон, присів, надпив із пляшки
І так сидів десь пів години
Перед білим аркушем паперу
Написавши лиш таке:
"поїхав додому, ПРОЩАВАЙ"
Ось так дешево і якось підло, по відношенню до неї.
Ну що поробиш коли немає слів?
А може й були? та вже є зайві.
Нічо він певен, що все так треба...
Поклав записку біля неї десь на ліжку,
Закинув сумку на плече,
Поглянув ще раз на її лице,
завмер на мить і попросив у бога-
"Даруй їй щастя, досить з неї вже негоди"
Ось так він вийшов із кімнати,
Перехрестившись, не обнятий,
Закрив він двері за собою
Десь близько о сьомій ранку,
Вийшов на подвір'я,
Заглянув на прощання у вікно де спить вона...
Така прекрасна.......................
Ну що поробиш, бій поразкою - невдалий,
Та треба жити..!
І пішов ось так, він геть, мабуть назавжди...
о так... така знайома ситуація... дуже схоже зробили зі мною... читаю аж сльози навертаються... це ж треба бути дуже сильним щоб зрозуміти щоб більше ніж сьогодення... шкода що в мене тої сили немає, від того й боляче... але нема іншого варіанту як поважати чужий вибір...а особливо коханої людини...яка ще зовсім недавно була поруч і несподівано пішла... мабуть так воно необхідно.. це важко зрозуміти серцем...а може й розумом... але... ех... хто його знає...
Василь Великий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так це важко(
Пам'ятатиму її завжди, але від долі шансів більш мені не треба...
