Ти неподілена стоїш,
Зненацька схоплена за руку,
В бродінні тиш. – Чи чуєш,
Як повільно відроджується мить?!
Воскреслі скреслі горизонти
Зі змовницьким акордом-скрипом
Щось недоладно
У розперезані забрала крешуть
Багрянцем сонця, що заходить.
Чи багряницею,
Що затікає поза комір
На раменах ледь округлих
Планети, чи великої калюжі.
---
Тепер вже обертаєшся повільно:
Моментів тисяч clockwise,
Потім – over, як знову.
Чи чуєш? – Сумуєш як сама.
Страшні ж бо речі вдіяла ти вчора.
Сьогодні по пробачення ходила
Ген-ген за виднокрай, що повен злості
Виливав на тебе за щирість цю твою
Затвердлосерду.
---
І знову йди! Нестямна головою
І очі сплющуй, бачачи зустрічних –
Похитана побачиш ти багато
Попереду. Шукай те,
---
Що як щирість гірко-терпке.