Його вуста шепочуть: Ти пробач,
Що не зумів я зберегти кохання,
Прошу тебе ти лиш не плач,
Не плач від ночі до смеркання!
Забудуться тривоги ці, розчарування,
Нам доля дасть іне життя,
Не треба кликати з просоння,
Закінчилась, пройшла мить та..
Пробач, що сильно так кохав,
Твої вуста, ті карі очі,
Пробач, що сил так мало мав,
Що не зберіг, не наздогнав тієї ночі!!!
Пробач, що ти пішла,
І гордощі розсіяла в траві,
Пробач, якщо більш не знайшла,
Кохання на цій малій Землі..
Я дуже хочу, щоб ти була щаслива,
Щоб очі посміхалися в вісні,
На жаль, ця казка не правдива,
Де ми з тобою танемо в пітьмі…
