Коли на землю впала темна нічка,
Що все сховала від моїх очей,
Зашепотіли верби біля річки,
Затьохкав серед гаю соловей.
Співає, плаче, тяжко так зітхає,
Аж серце полонили ці пісні.
І зорі в чистім небі замовкають,
Коли лунають трелі голосні.
Співець мій любий, заспівай-но пісню
Про диво-край, що сповнений краси
По саме небо. Про чарівну квітку,
Що світить, наче сонце на землі.
І мовив соловейко: «Я не знаю
Прекраснішого краю на землі,
Ніж Україна, що її кохаю
Сильніше, за всі дива чарівні.
І бачив квіти я різноманітні,
Та жодна з них не гріє душу так,
Як рідний сонях, милий і привітний,
Що сонце проводжає у полях».
І знову лине понад гаєм пісня
Про Україну рідную мою,
Про синє небо, і лани широкі,
Про те, як сильно я її люблю!
