Відкриваєш пусту сірникову коробку. Сприймання починає кривитися від нестерпного скреготу стінок майже цупкого картону. Намагаєшся не зважати. Озираєшся – чи не підглядає випадково за дійством прибулець з вихору підземельних галактик чи просто сусідка з великим закривавлено-блискучим ножем. Знімаєш кеди і акуратно ставиш їх під кухонним столом на аркуші газет з гороскопами, кросвордами та рекламами. Знімаєш резинку з волосся, закручуєш її собі на руку. Знімаєш маленькі лусочки вражень та огид свого напівоголеного світогляду з оболонки понять, суджень, міркувань та умовивидів. Вони хаотично переплітаються, стикаються, синтезуються і розчіплюються на молекули. Полум’яний вітер, що кристалами розпеченого місяцем піску просочується крізь шпалери та плакати, струшує їх з плечей і срібними цвяхами прикріплює до блідого обличчя холодильника. Ще знадобляться (знаєш). Ще раз повертаєшся, турботливо оглядаєш шпарини кімнати. Нікого. Стрибаєш у коробку і з найбільш можливою швидкістю закриваєш себе.
Ти ковтаєш невагомість і пропускаєш її крізь себе хвилями. Ти розпадаєшся краплинами ілюзій у розчині кольорів і ароматів, п’янких мерехтінь дотиків. Ти зливаєшся з простором і порожнечею. Стаєш безкінечним продовженням нелогічного пізнання чуттєвих уявлень. Торкаєшся подивом до глибинного дна неповторної височини існування. Збираєш та складаєш у клунок залишки розмитих чеканням сліди спокійного сичання. Розсипаєшся жевріючим попелом по згадках власного існування і в ту ж мить заповнюєш внутрішньою присутністю крихкий психоделічний міраж в забутих болях підсвідомої активної взаємодії з психічно неврівноваженою справжністю. Ти підносишся вище мети і завдань, ти різночасово спостерігаєш за власними створеннями, знищеннями й перетвореннями. Стаєш усім у всіх значеннях і формах. Неформально проводиш уявний останній кордон між словами, фразами, стійкими визначеннями і параноїчним сюжетом прозорої неклітинної сутності. Ти – усе. Закриваєш полотняні повіки образів скляних сузір’їв, опускаєш ширму перед моментом вибуху вплетених у вакуум ієрогліфічних видінь.
Легкі, прозорі стіни ледь помітного небесного забарвлення. Помірне, трепетне, але безперервне і неминуче випаровування рис та конструкцій чистоти і свободи. По сірникових сходинках вибираєшся з коробки на кухню. Озираєшся. Приміряєш ще незів’ялу шкаралупу з холодильника. Твоя. Зашнуровуєш кеди. Читаєш гороскоп на завтра. Ти - ніщо.
