Вияснивши все між нами, я кров на стіні заклеяла обоями…
Спогад нещасливого кохання....
Я любила тебе...ловила твій погляд і мені хотілось пропитати тебе своїм запахом,стояти,тримати тебе за руку і кричати....туди до зірок,до планет сонячної системи,до неосяжності космоса "що ти мій!" але....
Ти не відповідав мені взаємністю,і серце нило...
Ти не представляєш як важко було витримувати твій погляд,при цьому не робити тупого закоханого вигляду...і я просто ховала очі.
Ідеальним співбесідником стали стіни...вони все чули і мовчали..Бачили сльози на твоє "ні",безсонні ночі і чашки міцної кави.
Не одна пачка сигарет була викурена при цьому.Вони помагали...з димом виходило бажання щось робити,робити кроки і незупинятись...
Сірі навіть чорно-білі дні без снаги до життя...замкненість у собі...небачення світу...
Холодні зимові ранки...а так хотілось ...в твоїй сорочці заварювати тобі каву,стояти обнімаючи тебе і дивитись як падають додолу сніжинки.......але реальність була іншою - тепле одіяло,одна....дивлюсь як сніжинки розбиваються об асфальт і тануть...за вікном ходять закохані пари і від цього стає холодно...серце розривається.
Кожний день я сиділа на голці кохання і приймала дозу видумого щастя...
В один день я пила гарячий чай на кухні,затягуючись сигаретою і зрозуміла "ти мені більше не потрібен!" тіло здригнулось і я посміхнулась...
Хоча і досі коли я бачу тебе серце зжимається...але я стала сильною..