Хто з нас вигра у цій естафеті
На волю й самотність?
Хто овацій зриватиме ніжні бутони
і пуп’янки мрій?
Заклопотано рветься вперед
обезкровлена Совість,
Не чекаючи нас,
Мчить із часом в нелегкий двобій.
Вже на старті чекають чиїсь
Помужнілі надії,
Їх у спину підштовхують дужі
Крилаті вітри –
До червоної стрічки на фініші,
Першим до дії!
Вже розпатлане сонце встає
З магазинних вітрин…
І коли чиїсь мрії дитям ще малим
і не гордим,
Враз відстануть, щоб кинуть жебрачці
хоч пару монет,
Його мати із гордістю
свій материнський орден
На тремтячих стареньких грудях
Собі розіпне…
