В рідну хату, в глупу ніч,
Припленталась Сима,
Вся заплакана й опріч –
Синці під очима.
Здоровенні мов калач,
Макіяж рікою,
Мама в сльози, мама в плач,
- Доню, що з тобою
- Хто тебе розмалював,
Питається мати.
- Та Ілько щоб він пропав,
Ревнивець проклятий.
- У відрядженні ж Ілля,
Дивується мама.
- Та ото ж, на жаль, і я
Думала те саме.
- На мою біду і глум,
Мов з неба звалився,
А у хаті – я і кум,
От Ілько й сказився.
- Кум своє отримав і,
Вниз з балкона, птахом.
- Зараз буде і мені,
Подумала з жахом.
- А він каже, - буду блуд
З тебе виганяти.
-Довелося п’ятий кут,
Мамочко шукати.
- Я літала там і тут,
По усій квартирі,
Думала уже капут ,
Кулаки ж мов гирі.
- А Ілько мій молодець,
Руками махати.
- Буде думаю капець –
Треба утікати.
- Я тікала з усіх ніг
В сорочці і боса,
Зачепилась за поріг
Та розбила носа,
- А тоді іще напали,
На мене собаки,
І сорочку розірвали,
До самої…спини.
- Ну буває, ну то й що ж,
Мама їй сказала.
- Свого часу я також –
П’ятий кут шукала.
От такі реалії...
Це у них сімейне! 
