Ви знаєте, без неба помирають,
Коли туди в безпам’ятстві злітають,
Коли хапають за його холодні руки,
Коли не чують його крики й муки?
Ви бачили, як у лиху годину
Безвихідь перетворює людину
В лахміття купу, в обірвані дроти,
Як серце плаче, коли доля проти?
Ви мріяли про те, чого немає,
Про те, чого напевно не буває,
І серце так стискалось у лещатах,
Немов в розпечених сталевих ґратах!
Ви знаєте, як коли все чудово
Душі ридати хочеться раптово,
Зривати з себе всі трикляті шати,
Щоб тільки небо над собою мати,
Щоб бігти вільною у сильну зливу,
Бо лиш вона усю багнюку змиє,
Усі недопалки суспільства злого
І дасть надію дочекатися нового...
Ви знаєте? Та краще б ви не знали!
Тоді б легеньку долю собі взяли!
А я стою у розпачі в міжсвітті
І як же можна у цім світі жити?!
01.03.2011
І де її знайти, ту легку долю... 
