(роздуми, навіяні відвідинами одного зоопарку)
Спека була жахливою. Танучи під палючим серпневим сонцем, ми з хрещеними дітьми брели чарівними доріжками приватної садиби місцевого магната. Кажуть, тут десь є навіть зоопарк! От ми й прямували туди. Провідників не було, йшли по запаху, як літак "по приборах". Сподівались побачити уже трохи звичних у наших широтах страусів. Може, коней, поні, віслючка. Але ніяк не сподівались на ведмедів, лева й королівських оленів. За сталевими гратами клітки у кам"яній порожнині, як кажуть, без зручностей хижий лев мало нагадував короля звірів. Не те, щоб він - житель жарких країн - знемагав, як і ми, від спеки. Просто, обмежений гратами невеличкої клітки, мабуть, не мав апетиту й бажання доглядати свою колись розкішну гриву. А, не скажу, що занедбані, та все одно якісь нещасні у темряві вузької клітки ведмеді ліниво гризли здоровенні шматки закривавленого м"яса. Картинка, повірте, не для слабких нервами.
Їдучи додому, чогось сумно згадувала наших друзів - немолоду сімейну пару без дітей. Вони відмовились від традиційної вже недільної поїздки, бо повезли до ветеринарної клініки свою собаку породи пудвор (хто не знає: "пудель дворовий" скорочено). Трагедія бідолашної Жульки полягала в тому, що вона мала нещастя приблудитись до одиноких підстаркуватих диваків, які тепер не дозволяють бідній, вкрай розгодованій і розбещеній животині вмерти своєю смертю. Вони навіть друзями знехтували, вкладаючи її під крапельницю у кабінеті досить таки дорогого ветеринарного ескулапа. Ці, в принципі, досить непогані люди не запрошують додому знайомих чи друзів, - Жуля дратується. Вони виводять її гуляти під наглядом, - розбещена животина кидається на випадкових перехожих, що у господарів викликає хвилю веселих жартів.
Після відвідин домашнього зоопарку ставлення деяких людей до тварин уже не здавалось мені дивацтвом. Ні, радше воно нагадувало певне психологічне, даруйте, збочення. Ну, нехай ми втручаємось у природу із метою здобути хліб насущний, хай ми вже засмітили все, що можна навколо засмітити і забруднили все, що можна забруднити. Ви бачили останні нововведення? Вздовж дороги стоять плакати "Дякуємо за чисте узбіччя!" І узбіччя справді стали виглядати чистіше. А далі у посадки ви заходили? Ні? Тоді зайдіть! Складається враження, що хтось великою мітлою відмів увесь бруд від узбіччя в глибину насаджень. Так колись в дитинстві перед приходом мами підміталось сміття під коврик. Хоч у глибині душі розумілося: мама знайде і будеш битий. Виростаючи із дитячих штанців, ми губимо, нажаль, цей дитячий інстинкт: робиш зле - будеш битий! Ой, як даремно!
Ми не тільки до неживої (умовно кажучи) природи ставимось вкрай егоїстично і недбало. Нас не зупиняють навіть живі істоти, що дивляться на нас - "царів природи" живими ж таки очима. На вулицях міст зграями гуляють бездомні коти й собаки, потрапляють під колеса транспоту, розносять заразу й паразитів. Серед них все частіше зустрінеш породистих тварин, явно викинутих із дому. Хтось не подумав, що тварина - не кімнатна квітка, її значно важче доглядати. Вона має свій характер, звички, потреби. Наприклад, собаки великих порід мають потребу пробігати по три-п"ять кілометрів на день. Якщо пес не отримує належного вигулу, він гасатиме ці кілометрі у квартирі "люблячого" господаря. Не тому, що пес вредний, просто тому, що йому це потрібно, щоб зберегти форму. Так само кіт. Якщо не випускати його на двір, він буде мітити територію квартири, і його запаху буде дуже важко позбутись. Заводяти кота чи кішку, треба буде жертвувати м"якими меблями, бо тварина все одно їх дертиме, які б запобіжні заходи ви не вживали. Треба розуміти, що коти й собаки - не люди і людський раціон харчування їм не піходить. І не кажіть мені, що у сільських дворах коти й собаки харчуються тим, що залишилось від столу господаря. В умовах вільного сільського життя кіт харчується тим, що для нього найсмачніше - мишкою з комори, горобчиком із саду. Для нього залишки вашого столу, типу, десерт. В умовах міської квартири для кота чи собаки потрібен спеціальний корм. Ну, то й що? - скажете, - він тепер всюди продається. То-то ж і воно, що продається. У моїх друзів двоє "квартирних" котів, на пісок, щоб у помешканні не смерділо, та на корм вони витрачають щось 300 гривен на місяць. І це при тому, що їх тварини не розкошують. От і рахуйте. Це - один бік сумної медалі. Є й другий, ще сумніший.
Турботу про котів і собак, пташок і ховрашків люди видають як найвищий ступінь благочинності. На в"їзді у Київ стоїть величезний плакат, на якому зображені людські руки, що годують пташок. І напис: "Блаженні милостиві..." Не думаю, що в Біблії йдеться про таку милість. Гадаю, мова все-таки про людей. Я знайома з однією досить симпатичною літньою вчителькою, яка годує взимку горобців і синичок, купує для бездомних котів і собак рибку, чи курячі шиї. Така собі добра, турботлива бабуся. Тільки от студентка, що живе на квартирі у цієї добродійки не може вранці поснідати, - від запаху тухлої рибки, що її старенька варить дворовим котам, у дитини спазмами зводить шлунок. А бездомні коти, що вільно гуляють по квартирі старенької, залюбки кладуть купки то під ліжком, а то і просто в речах дівчини. Загаджені тваринами під"їзди будинків - теж показник подібної благочинності. Рятуючи від загибелі котів та собак, такі от благочинники перетворюють на смітник наше з вами житло. Більш жорсткий варіант, це господар велетенського монстра (іншого слова для деяких псів я не знаходжу), який каже:
- За свою собаку я можу і вбити!
З якого це часу, люди добрі, життя тварин (якими б улюбленцями вони не були) цінується у нас вище, ніж життя людини?
У своїй "любові" до тварин добрі господарі часом заходять так далеко... Котів, щоб у квартирі не смерділо, каструють. Кішкам, щоб не гуляли й кошенят не приводили роблять операції з перев"язки маточних труб. Сумно, що ми ще й досі не зрозуміли простої істини: гармонія - це не тоді, коли пристосовуєш навколишній світ до своїх, часом людських, а часом і "нелюдських" потреб. Гармонія - це уміння "вписатись" у оточуюче середовище з якомога меншими для нього (середовища) збитками. Тоді річка дасть рибу, ліс - ягоди й гриби, поле - пшеницю. Кіт знешкодить гризунів у коморі, а пес здійме тривогу, коли з"явиться хтось чужий, чи допоможе вполювати дичину. Усьому - своє місце, своя робота, своя нагорода за неї. Так задумав Творець, як би ми його не називали: Природа, Вселенський Розум, чи просто Бог.
8.08.2010
ID:
242755
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.02.2011 20:09:46
© дата внесення змiн: 22.02.2011 20:09:46
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
