Хто не ходив по державних та комунальних установах нашої багатостраждальної батьківщини, той не знає, що таке пекло.
Знаєте, навіть до стоматолога епохи палеоліту легше піти. Мабуть, тому що фізичні стаждання переносити простіше, ніж ті моральні тортури, яким піддають нас з вами - так званих, пересічних громадян у цих установах. Де, у яких психіатричних закладах готують для них персонал з навичками садизму мені не зрозуміло. Мені багато що тут не зрозуміло.
Я не розумію, чому у наш комп"ютеризований час, коли навіть п"ятилітні діти знають, що таке подати папір на принтер, відвідувачі мають у персоналу контор просити перелік потрібних для тої чи іншої процедури документів? І персонал видає цей перелік "в усній формі" - хоч пиши, хоч - запам"ятовуй. При чому, наступного візиту обов"язково виявиться, що якогось папірця тобі все-таки не вистачає. Я не розумію, чому не можна заготувати для людей друкований перелік згідно тої чи іншої процедури? Або, наприклад, вивісити цей перелік на видному місці? Я взагалі не розумію деколи, навіщо установам така кількість довідок, підтверджень цих довідок і підтверджень підтверджень цих таки довідок. Навіщо стільки паперів у наш комп"ютерний час, коли достатньо просто вийти в Інтернет і зайти на потрібний сайт? Весь цивілізований світ вже давно так робить. Чи ми не цивілізовані? То давайте цивілізуємось! Уявіть, скільки робочих рук звільниться. Буде кому сільське господарство й промисловість піднімати. Буряки он не сапані стоять.
Не зрозуміло мені, чому нічого ніколи в таких установах не виходить вирішити з першого разу? Причини знаходяться, як гриби у версневому лісі після гарного дощу. Навіть, якщо раптом (раптом!) у Вас на руках є всі можливі й неможливі документи, включаючи славнозвісну довідку про те, що Вам вірно видали довідку, що Ви не верблюд, то це ще не факт, що Ваше питання отак от зходу й вирішиться. Скоріше всього, Вам скажуть, що у персоналу якраз на час вашого візиту обідня перерва. Ніяк не зрозуміло, чому обідня перерва в установах, які ми мусимо відвідувати у робочий час, відпрошуючись у начальства, співпадає з нашою. Невже не можна зробити так, щоб саме у обідню перерву людина могла щось таки вирішити? Мій знайомий бізнесмен, що має у Києві багетну майстерню, відмінив собі обід, бо саме на цей час припадає найбільша кількість відвідувачів. І, знаєте, не постраждало від такого півтора-двохгодинного ссуву його дорогоцінне здоров"я. Навпаки, більш оптимістично почав на житя дивитись - справи пішли краще. І грошей побільшало.
Я не розумію, чому деяким людям приємно мається коли інший страждає. Адже не з нудьги й не від гарного життя нам доводиться ходити по всіляких установах. Я не розумію, чому, наприклад, у водоканалі чи міськгазі, у комунальщиків чи електриків нас з вами ні в що не ставлять, адже це ми платимо їм гроші, а не вони нам. Причому, ми платимо двічі: перший раз у вигляді беспосередніх комунальних і всіляких інших платежів, а вдруге у вигляді податків у державний бюджет, звідки наші чиновники отримують зарплатню. Як не крути - хоч так, хоч сяк - а все з нашої ж таки кишені. Я, до речі, люблю читати історичну літературу, так от податки у нас - як у часи темного середньовіччя.
Я не розумію, за яким принципом підбирається персонал наших контор. Коли я займалась підбором і навчанням персоналу для магазинів, то ми виробили собі досить чіткі критерії. Було там і про вік, і про зовнішність. Але головною умовою було вміння догоджати людям. Адже продавець на те й поставлений, щоб догоджати покупцеві. Той, хто вміє найкраще догодити, має і виторг, і зарплатню й премію на додачу. А за яким принципом, на яких умовах тут підбирають персонал - це для мене загадка. А ті розгадки, що приходять мені до голови - не дуже, м"яко кажучи, привабливі.
Знову ж таки, я не розумію, на яких підставах проводиться оплата праці клерків (щоб ви знали, саме так в усьому світі називаються ті працівники, що сидять у віконечках і за столами усіляких установ і спілкуються з відвідувачами) і чиновників. Хто встановлює тарифи? Чому ввічливий працівник, що має серце до людей і "вампір", що харчується людським горем і нервами отримують однакову зарплатню?
Я не розумію, чому не можна ввести у роботу контор по вирішенню наших з вами нагальних і насущних потреб якийсь, скажімо, акордно-преміальний метод оплати праці. Обслужив працівник людину, а вона йому оцінку за обслуговування у персональний щоденник виставила. А потім, під час нараховування зарплати, ці оціночки на преміальні перетворились. Або на штраф, - хто як працював. Здавалось би, чого простіше? Так, дивись, не ми їм цукерки з шоколадками носитимем, а вони нас пригощатимуть, щоб ми оцінки їм не псували. І обідати вони будуть не тоді, коли годинник без п"яти час покаже, а тоді, коли наплив відвідувачів схлине. Причому, не годину, а швиденько, поки ніхто не прийшов. І робочий день у них закінчуватиметься не в без п"ятнадцяти п"ять, а, як у турецьких магазинах, коли піде останній відвідувач. Ну, чим не красота?!
От я й не розумію, чому я - філолог за освітою, рядовий собі громадянин - можу до такого додуматись, а ті, від кого вирішення проблеми напряму залежить - ні? Може ми з ними не в одних школах чи вузах вчились? Чи ми з вами - пересічні громадяни - когось не того на чільні місця понасаджали?
Один чинний можновладець у інтерв"ю одному із провідних телевізійних каналів все повторював: "Наша мета - збудувати сильну, могутню державу! Держава повинна бути сильною, ми будуємо міцну державу!" Гарні наміри, чи не так?
Та, знаєте, з віком стаєш в"їдливішим. Колись літня начальниця подарувала мені найважливіше питання, що його я постійно ставлю і собі, перед тим, як щось вирішити чи зробити, і перед іншими. Звучить воно класно і в"їдливо: "Шоб шо?" Це питання, якщо його постійно ставити, допомагає докопуватись до суті речей. От його я й поставила би на місці журналіста того каналу. Щоб шо? Ми будуємо міцну державу, викручуючи податками руки її громадянам, - шоб шо? Ми підвищуємо міць країни у той час, як мільйони викручених і викинутих на смітник стариків не мають за що купити ліків, не кажучи вже про щось інше. Шоб шо? Ми стаємо сильніші у той час, як по конторах і установах сидить, стоїть і ходить половина працездатного населення, переносячи папірці з кабінету в кабінет - і правди не може добитись. Шоб шо? Навіщо така сильна й могутня держава? Кому вона потрібна? Кому потрібна сильна держава, у якій за справедливий вирок суду треба дати хабара? Навіщо вона здалась така могутня, якщо в ній, щоб отримати тобі належне, треба в черзі сто разів постояти, клерку вклонитись і шоколадку підсунути? І довідок назбирати, що ти не верблюд. Спробував би якийсь клерк у європейській країні так себе повести, як наші. Йому б швидко розказали, за рахунок чиїх податків він платню отримує. Бо там держави не про могутність та силу дбають. А про людей!
Я не розумію, скільки можна наступати на одні й ті ж граблі? Ми вже будували "великий і могутній" Радянський Союз. І жили в ньому. Нашим дітям і онукам ще довго доведеться розгрібати те, що ми з вами набудували. То, може, час змінювати орієнтири? Може, прийшла пора нарешті зрозуміти, що могутня і сильна - це тоталітарна держава, в якій про нас з вами ніхто думати не буде. А от щаслива держава - це держава щасливих людей, у такій державі про людину у першу чергу думають. Думаєте, немає таких? Помиляєтесь, є. Навряд чи хтось може назвати Швейцарію, наприклад, могутньою. А от багатою - так. І комфортною для життя теж. І шанованою у світі. І надійною. От вам приклад держави, де добробут і щастя людини - основна мета.
От я й не розумію, чому б нам не брати приклад із таких країн? Адже те ставлення, що його демонструють нам чиновники й клерки по всіх установах країни - це не їх погані характери й звички, а персоніфікація, відображення ставлення держави до своїх громадян. А нас закликають зробити державу, яка подібним чином до нас з вами ставиться, ще могутнішою, ще сильнішою. От я й не розумію: шоб шо?
5.02.2010
ID:
240219
Рубрика: Проза
дата надходження: 10.02.2011 21:18:37
© дата внесення змiн: 13.09.2011 07:49:32
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
