Чекати, мабуть, довго буде...
Цей дощ повітря солодом наллє,
А контури пливуть один за одним,
У чаші промінь відблиском стоїть,
Зелений терпить соняшне це літо,
Червоний більше жах не виклика,
І білий творить райдугу на небі,
А все живе своїм життям.
Дві нитки, дві паралельні долі
Сплили собі суцвіття гру,
два відблиски від хвилі моря й річки
малюють собі два квітчаних каяття.
І день, і ніч злилися воєдине,
між ними вже давно нема межі.
І "місяць", й "сонце" більш немає слова,
І звідси більш немає вороття!
І час, і часу нерухомість - усе одне вже означа,
Реальність й наша підсвідомість, здається, нерозлийвода!
А все, це літо духом напоїло,
А все, це сон мій розум оповив,
А все, ці армії прозорі на калюжі,
А все, ось цей малий листок.