Скоро впаде ніч,
Де відлік темряви у втечі
Під глузд зірок й минулий вечір.
Шепочуть роздуми твої.
Гнітуть і палять безперечним:
То льодом ріже наче меч,
То кругом голова, сердечно
Минуле й Завтрішнє кричить.
Цей крик німий і безконечний.
Цей небезпечний срібний світ
Відкрився вперше та відверто .
Мольберт та кисть. Краса пустот.
Крізь тим, ти мариш в світ красот.
Про що пече та жме так вперто?
За ким твій клич ось так болить?
Кричи, кричи - «хай світ горить!»
І плач в душі за біль нестерпний
Це спірний хід
Кидати камінь Богу в слід
За що ж ти каєш зоренебо?
За що ганьбиш гуманний рід?
Простись з минулим-безперечним
Забудь ілюзії свої.
Звільни потік думок з картини
Щорік щоденної хвилини
Тебе чекав твій Вільний Світ.
