Тротуар майже повністю був сухий, перехожі квапились на роботу, буденно оминали один одного, кожен у своїх думках. Анна збавила темп бо сьогодні взяла собі вихідний і не мала куди поспішати. Дістала телефон, набрала соціального консультанта.
– Доктор Бергер слухає.
– Доброго ранку, мені назначено на сьогодні, але чи не могли б ми зустрітися зараз? Я неподалік, могла би зайти до офісу.
– Анна? Чому ви не хочете традиційно поспілкуватися у мережі?
– Я вже майже за адресою, хотілося б обговорити дешо приватно.
– Ну я, в принципі, не проти. Півгодини-година в мене є.
Анна натиснула кнопку і поклала телефон до сумочки, відчувши легкий аромат кави, котра оживляла цей сухий прохололий ранок. Неподалік виднівся сивочолий кавовар, замотаний у вовняну тогу. Прямо у центрі бізнес-кварталу він установив свою плиту на багато конфорок, де у джезвах закипала кава з прянощами. У черзі було багато людей, але вони швидко отримували свої паруючі паперові стаканчики і розходилися. Анна взяла свою порцію, поклала п’ять жетонів у смуглу долоню торговця і пішла далі. Присмак кардамону приємно домішався до ранкової дійсності.
Почулися голоси з якоюсь дивною, навіть екстравагантною інтонацією. Анна вийшла з-за рогу - на лавочці в оточенні кількох людей стояли двоє, одягнені у рвання. Один з них шось дуже емоційно, але не голосно говорив, в такт жестикуляції і рухам голови на плечах підстрибували дреди, другий, ше зовсім хлоп'яга, стояв мовчки, тримаючи в руці кілька однакових карток, він час від часу поглядав на першого, шо так відчайдушно втрачав пару з рота.
– Підходьте, не бійтеся,– несподівано звернувся до неї промовець.
Люди, які стояли поряд з ним, обернулися. Анна помітила патруль управління порядком на протилежній стороні вулиці і поспішила перейти дорогу. Вона обминула біле службове авто, в якому двоє функціонерів пильно спостерігали за тими диваками. Напевно пропагандисти, про яких говорив Ромео. Але її це анітрохи не займало, офісна будівля Інституту соціальних питань була вже зовсім поряд.
Анна увійшла до фойє, викинувши спорожнілий стаканчик в урну, і підійшла до столу інформації.
– Чим можу зарадити?– привітно мовила молода співробітниця.
– Як потрапити до кабінету доктора Бергера?
– Шістдесят другий поверх, кабінет дев’ятнадцять.
Ліфт нечутно і швидко доставив її нагору. Зліва і справа простяглися два рукави коридору. Анні не довелося довго розшукувати потрібні двері. Вона постукала і повернула ручку.
Над письмовим столом у кабінеті мінімалістичного дизайну нависало голографічне вікно мережі, котре відсунулось убік. Відблиск від нього з'явився на окулярах і бритій голові доктора. Голограма посутеніла. Бергер підвівся.
– Проходьте,– на ньому був теракотовий піджак поверх кремового пуловеру.
Вона сіла у крісло напроти.
– То шо сталося? Визнаю, це незвично бачити клієнта віч-на-віч, до того ж я припускав, шо сьогоднішній сеанс буде завершальний.
– Цієї ночі моє відчуття тривоги посилилось, докторе. Довелося пити заспокійливе, бо ніяк не спалося.
Бергер насупився, зняв окуляри і поклав на стіл.
– Не варто було так чинити, Анно, ви вже майже позбулися безсоння. А те, шо ви називаєте тривогою, певно є наслідком стресу і перевтоми – досить звичайних для багатьох працівників вашого рівня.
– Але заснути без пігулки все одно не вдалося б.
– Наполягаю, візьміть відпустку, хоча б на тиждень, сходіть куди-небудь, познайомтеся з новими людьми. От побачите, вам це піде на користь, і ви одразу відчуєте на собі, шо я не помиляюсь.
– Знаєте, я все одно сумніваюсь, шо це тільки перевтома. У роботі і усьому іншому воно ніяк не проявляється, тільки увечері, коли лягаю спати.
Бергер кивнув, вийшов із-за столу до кулера і націдив дві склянки.
– Розумію ваше хвилювання, та будьте певні, я цілком щирий і нічого не приховую,– поставив воду перед Анною,– бувають випадки, коли тривога є симптомом ментального захворювання, навіть приводить згодом до незворотних перемін особистості. Це абсолютно інший випадок, і до вас не має жодного відношення. Повірте, я знаю, про шо говорю. Тут не іде мова, страшити чи ні, бо в тому випадку я би навпаки наполягав на стаціонарі, або ж як мінімум – на прискіпливій увазі кількох вузьких спеціалістів.
Він одним ковтком спорожнив склянку і акуратно витер куточки рота хусткою.
– Я з вами тільки начистоту, Анно. Відпочиньте, і перевірте, чи я правий.
Вона зрозуміла, шо і справді просто накручувала себе і загострювала надмірну увагу на тій необґрунтованій тривозі. Варто передихнути від буденності – це має допомогти.
– Дякую, я буду тримати вас в курсі.
– На все добре, якшо виникнуть питання – звертайтеся, не вагаючись.
Вона зачинила за собою двері, і пішла у сторону ліфту. Повернувшись до фойє, побачила, шо небо розвиднилось по тому, як сонячні промені пом’якшили ділову строгість вестибюлю. Надворі було так же холодно, але кольори вулиць потеплішали, зміцнюючи її впевненість, шо все тепер буде добре. Анна вирішила пройтись пару кварталів помилуватися погожим днем, порозглядати вітрини, і, можливо, дешо придбати із останніх надходжень. З цією приємною думкою вона проминула стару бібліотеку, навколо якої збиралась реконструційна техніка, банківські установи, сквер напроти адміністративного центру. Сьогодні під сонцем все виглядало гарніше і виразніше, ніж звичайно. Іще квартал і вона не помітила, як загубилась у калейдоскопі крамниць.
Повернувши ключа, Анна увійшла до тихої квартири. Ромео у такий час зазвичай спав. Вона поставила пакети з покупками у вітальні і пішла до головної кімнати. Замість проекції подружки брата у повітрі висіла записка, підготована заздалегідь до її повернення з роботи.
«Я у «БАРі». Буду під ранок»
Вона увімкнула свій комп’ютер і повернулась до пакетів. Сьогодні у її планах було роздивлятися свої нові речі і обирати, чим зайнятися у найближчі дні. Залишалося просто подзвонити у відділ оповістити про рішення взяти відпустку.
ID:
230949
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.12.2010 18:00:56
© дата внесення змiн: 24.12.2010 20:46:32
автор: Латишев Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
