Огненна та сумна; ніхто не дружить з нею,
розкриленою, що (пощо не дзвониш ти?)
миліше їх усіх; усмішкою своєю
зі щастям біль несе мені на самоті.
І я так не гадав...Немає сил...Буває,
на тихих плесах вод єхидної весни
із нею я один, бо ринком називаю
те, що знайомим всім все будні, барви й сни.
Тільки п"яні потуги набридлих оков
на тобі полум"яно помітні до болю.
Жаль, що хлопці й дівчата з Баадер-Майнхоф
перекроїли так неспокійно нам долю.
Не любить геть вона, коли цілують милу
їй руку чи коли похвалять шарм її.
Я сам...за ким?.. Усе, що зроду не любили
чужі й близькі мої, шукаю, де твої
блистять зіниці, я, в очей безодні синій,
огненна та сумна (чом, друже мій?..), але
як в дзеркало, дивлюсь у них, і де нетлінний
той промінь, що в одне навік злив добре й зле?
