Білим полотнищем вкрила
землю сніжна пелена –
вже зима крокує. Крила
гордо розправля вона.
Обліпило дуб могутній,
заморозилась вода,
на склянистих хвилях буднів
лик лишила свій вона.
Під снігами потонули
магістралей міріади.
Все поснуло, всі поснули
під тоннажем мільярдним.
Сніжним вихором звивалась,
морозиста й льодяна.
Полюбилась. Покохалась.
Неприступна, як зима.
Мозок твердить, серце радить,
сипле сніг, а кава – стине.
Полюбилось, покохалось –
думки у полоні мрії.
Все любує, все кохає:
місяць – зорі, а сніг – вії.
Кави аромат гойдає
юні потаємні мрії.
Занімілось, замовчалось.
Й лиш любов у серці тліє.
Полюбилось. Покохалось.
"Неприступна" – без надії…
Серце вималює пальцем
на вікні запітнівілім.
Полюбили… Покохали…
Юнака непевні мрії…
(29.11.10)