Сяє небо,
Як новенька банкнота,
Кряче чорне
Вороння на льоту,
Волочу свій
Організм на роботу,
Досипаю
І куплети плету.
День важкий, а ніч коротка й "зрадлива",
Не встигає відпочіть голова.
Чи щасливий я? Далебі, щасливий...
А у друга вже й роботи нема.
Скільки треба задля щастя мужчині?
Без любови і дукач би зачах.
Вся відрада – у коханні дружини,
Все багатство – у дитячих очах.
В місті скнило, розгулялася осінь.
Я заможний – під ногами бурштин.
Все моє: і деревá златокосі,
І плаксивих срібляків передзвін.
І нехай я що до вроди – не дуже,
Вже давно не атлетичний юнак, -
Зазираю мимоходом в калюжу:
Для гуцулки ще нівроку козак.
Вітер чубчик безсоромно шматує:
Зимний подих, та холодні персти.
Не цілуй же, бо боюсь - зацілуєш,
Ще не грудень. Зачекай, відпусти!
Он, сусіда на хандру занедужав,
Та уздрів, як я веселий іду:
- Оптимізмом не поділишся, друже?
- Пошукаю, певно, трошки знайду.
Сяє небо,
Як новенька банкнота,
Кряче чорне
Вороння на льоту.
Заздріть, люди, -
Я іду на роботу
Зі своїми
Почуттями в ладу.
29.10.2010
Висловлюю щиру вдячність Тетяні Яровіциній за активне сприяння у написанні віршика.
Таня вже мелодію поклала на слова, а ноти не дає.
