Цілуй мої холодні пальці,
Цілуй мої замерші губи.
Цілуй мою побляклу шкіру,
Кохай моя важке єство!
Кохай мої знекровлені клітини,
Кохайся у очах,
Які, немов, перлини круглі
І так ніжно поглинають небо
Кохай! Бо завтра вже не буде…
Ще надто рано помирати
Але так треба і не знати
Куди поділось небо?
Втопилось у болоті зради,
Втопилось і нема відрати
Од того що погасло небо
Ах, чорт! Цього тільки не треба
Як же я без неба?
Безбарвні очі дивляться
І не знаходять. Вмирає
День і помалу відходить
Життя з усіх куточків тіла
І душа вже полетіла. Втекла
Від болю ,що згасило небо
Вона так просить порятунку
Дарма воно все іншого ґатунку.
Цілуй мої знебарвлені вуста
Кохай їх кожної хвилини
Душа хотіла прихисту й рятунку
Натомість втопилась в ядовитому трунку.
