Я відпускаю тебе. Відпускаю!
Не буду вже краяти серце листами.
Я їх спалю. СМС постираю.
Я їх забуду. Я вже забуваю.
Я зможу все. Я ж бо сильна, я знаю.
Змогла пробачити – зможу й забути.
Бо тільки сильні у нас виживають.
Я відпускаю тебе. Відпускаю.
В натовпі більше не буду шукати.
Забуду твій голос, забуду твій запах,
І ритм твого серця забуду назавжди.
Забуду твій погляд. Пронизливий. Справжній.
Я скоро забуду. Я вже забуваю.
Ти вкотре приснишся - а я не впізнаю…
І вже не заплачу, і клятв не зламаю,
Бо я відпускаю тебе! Відпускаю!
Надії безсмертні живцем поховаю.
Навіщо вони? Ворушити минуле?
Від слова «а може?» ще більше страждаю,
Тож я відпускаю тебе! Відпускаю!
Я вже не згадаю, як тепло з тобою,
Не рину у спогад цей з головою,
Я просто відкину його десь подалі.
Я просто забуду. Я вже забуваю.
Не бійся мене випадково зустріти!
Бо я вже не кину докірливий погляд,
І серце моє не заб`ється скоріше,
І дивний клубок не підступить до горла.
Знаєш, ти був усім, що потрібно для раю.
А я відпускаю тебе!
Відпускаю!
до сліз... за душу... 
Вражаюче!
тримаюсь 
