Скільки років пройшло, та не меншає
Ця любов, як і все, що є вічним.
Ти ж бо був і лишився першим,
За життя лише грубшала свічка.
Й не біда, що ставала коротшою,
Що горіла вогнем проти волі,
Бо тебе кимось вищим прощено.
Твою росяну чисту долю.
Бо коли вже нічого й нікого
В цьому світі з роками не стане,
Буде інший хтось Господом богом,
Тільки я все та ж сама кохана!
Розплету свої чорні, як ночі,
Сивиною притрушені коси.
І червоне намисто, хочеш
Одягну?... А сама вже, як осінь.
Скільки ж років пройшло і не легшає,
Вже в намисті моя горобина.
Ти ж не вірив, що був першим,
Так змирися, що став єдиним!
16.07.2010.
P.S. Вірш написано під впливом прочитаного роману Л. Дашвар "Молоко з кров'ю".
Стимул це коли вас підтримують,оцінючи вірш пишуть що не сподобалось. НЕ просто *погана рима*...а де іменно вона погано.Є багато людей які навіть не читаючи вірш напишуть що це *безталаною річ написана без таланою людиною*
Farjen відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
іноді пишуть такі вірші, що їх не вистачає сили дочитати, але найкраща критика, як на мене - це самокритика
Повинен ж хтось говорити правду.Переважно на цьому сайті кожен піарить свою творчість. Нажаль чи нащастя я неважаю що мої вірші хороші тому інколи вдається розгледіти в чужиш щось дуже хороше.от я к у вашому)
Farjen відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згодна з вами стосовно того, що тут є в кого повчитися! Більшість авторитетних для мене авторів на цьому сайті не вважають мою творчість чимось талановитим, але я рада, що є й ті, кому подобається. З іншого боку - це все стимул рости далі і писати краще.